Поновлення працівника на роботі на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, та виплата йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України, вказує на відсутність права на виплату вихідної допомоги при звільненні, передбачену статтею 44 КЗпП України, оскільки відсутній факт остаточного припинення трудових відносин та досягнута ключова мета вихідної допомоги – компенсація втрати доходу у зв’язку зі звільненням не з вини працівника.
Також за таких обставин не підлягає задоволенню і вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, як похідна від вимоги про виплату вихідної допомоги.
19 грудня 2025 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року у справі № 640/8468/20 за позовом Особи_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги, стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Спір у цій справі виник у зв’язку з ненарахуванням та невиплатою Офісом Генерального прокурора позивачу вихідної допомоги при його звільненні (24 грудня 2019 року). При цьому особливість спірних правовідносин полягала у тому, що до постановлення судом першої інстанції рішення від 08 вересня 2022 року у справі № 640/8468/20 про стягнення вихідної допомоги судом, уже було прийнято рішення, яке набрало законної сили, щодо поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа № 640/397/20).
Окружний адміністративний суд міста Києва позов задовольнив частково, зокрема визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні, стягнув на користь позивача вихідну допомогу та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Шостий апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача вихідної допомоги при звільненні, оскільки рішенням суду у справі № 640/397/20, що набрало законної сили, позивача з 26 грудня 2019 року поновлено на посаді, тоді як вихідна допомога є разовим платежем та виплачується при остаточному звільненні.
Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, постанову апеляційного суду – без змін.
ОЦІНКА СУДУ
У межах касаційного провадження у цій справі Верховний Суд вирішував, зокрема спірне питання про наявність/відсутність підстав для стягнення на користь позивача вихідної допомоги, що мала бути нарахована та виплачена при звільненні, за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, про скасування наказу про звільнення. Як наслідок, — наявність/відсутність права особи на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів звернула увагу на те, що на момент прийняття рішення судом першої інстанції про стягнення на користь позивача вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, позивач вже був поновлений на посаді та отримав кошти за час вимушеного прогулу на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, у справі № 640/397/20 (майже за рік до постановлення судом рішення у справі № 640/8468/20), тобто він не мав статусу «звільненого
працівника».
Також судова палата зауважила, що вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, що виплачуються працівникові при звільненні, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав. Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової
роботи. Отже, ключовою метою вихідної допомоги (як окремої грошової виплати, що не відноситься до заробітної плати) є компенсування звільненому працівнику відсутності доходу. При цьому, підставою для такої виплати є те, що працівник втратив роботу не з власної волі.
Враховуючи, що позивачу було компенсовано відповідачем середній заробіток за весь час його вимушеного прогулу через незаконне звільнення, відповідно до положень трудового законодавства України (стаття 235 КЗпП України), що фактично свідчить про відновлення його права на отримання заробітної плати, яка мала бути виплачена. Отже, у цьому конкретному випадку втрати доходу
не відбулося.
Таким чином, судова палата погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення на користь позивача вихідної допомоги. Що стосується позовної вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (невиплати вихідної допомоги), Верховний Суд також погодився з твердженням суду апеляційної інстанції про те, що така вимога є похідною від вимоги про стягнення цієї допомоги, а тому підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України (затримка розрахунку при звільненні) не виникають.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 640/8468/20 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/132767747
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.