Суддя Великої Палати Верховного Суду Олександр Банасько детально окреслив проблематику застосування Закону № 4292-ІХ, який змінив регулювання статей 261, 388, 390, 391 ЦК України щодо захисту прав добросовісного набувача.
Про це повідомляє Судова влада.
Він наголосив, що Господарський суд Тернопільської області ініціював звернення до Пленуму Верховного Суду щодо конституційності п. 2 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ, який встановлює зворотну дію в часі у частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна. Ця ситуація виникла під час розгляду справи № 921/252/23, у якій заявник просив залишити позов без руху через відсутність доказів внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду — вимоги, яка була встановлена вже новим Законом. Саме це питання — чи має процесуальна норма про депозит ретроспективну дію — стало предметом звернення до Пленуму Верховного Суду, який звернувся до Конституційного Суду України з відповідним конституційним поданням.
Суддя також зазначив, що проблематика правозастосування Закону № 4292-ІХ починає прослідковуватись у справах, які передаються на розгляд Великої Палати.
Зокрема, ВП ВС повернула на розгляд касаційної інстанції справу № 922/2555/21 (ухвала від 29 жовтня 2025 року), передання якої КГС ВС обґрунтовував наявністю виключної правової проблеми, сформульованої навколо застосування ч. 6 ст. 164 ГПК України (нова вимога про внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна), зазначивши, що касаційний суд не навів доводів, що свідчать про неусталеність судової практики щодо застосування ч. 6 ст. 164 ГПК України, не вказав судових рішень касаційних судів, у яких суди по-різному підходили б до застосування зазначеної норми права в подібних правовідносинах, що слугувало б передумовою наявності виключної правової проблеми.
Суддя розповів також про справу № 915/268/24, яку Велика Палата ВС прийняла до розгляду (ухвала від 9 вересня 2025 року). Справа стосується правового статусу гідротехнічних споруд та співвідношення негаторного й віндикаційного позовів у контексті оновлених статей 261, 388, 390, 391 ЦК України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача (через призму внесених змін Законом № 4292-ІХ).
На розгляд Великої Палати ВС, зазначив доповідач, передано і справу (№ 142/1/23). У ній КЦС ВС поставив питання про відступ від висновків щодо можливості ретроспективного застосування Закону № 4292-ІХ судом апеляційної (касаційної) інстанції, який набув чинності після розгляду справи судом першої інстанції, та врахування його положень судом першої інстанції при новому розгляді справи, викладених у постановах КГС ВС від 13 серпня 2025 року у справі № 927/432/19 та КЦС ВС від 4 червня 2025 року у справі № 522/9654/19.
Розмежовуючи матеріально-правовий і процесуально-правовий аспект проблематики правозастосування в контексті першого, Олександр Банасько навів приклади постанов КЦС ВС, зокрема від 24 вересня 2025 року у справі № 953/19731/20, від 22 жовтня 2025 року у справі № 243/2721/22, від 13 серпня 2025 року у справі № 453/508/23, від 4 червня 2025 року у справі № 522/9654/19, де зазначалося, що Закон № 4292-ІХ, який набув чинності після розгляду справи судами, має ретроспективну дію, а тому при новому розгляді судам слід враховувати положення Закону № 4292-ІХ, встановлювати, чи є останній набувач добросовісним, чи підлягає стягненню на його користь компенсація вартості витребуваного майна, її розмір тощо.
Олександр Банасько зазначив, що аналіз судової практики застосування Закону № 4292-ІХ в процесуальному аспекті свідчить про формування на рівні апеляційних судів двох протилежних підходів, а саме:
І підхід – щодо неможливості зворотної дії процесуальної норми: вимога про внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна є процесуальною нормою, яка не має зворотної дії (постанови Дніпровського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року № 199/734/25, Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року № 372/284/25, Миколаївського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року № 484/1213/25, Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року № 698/195/24, постанова Північного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2025 року № 910/4258/25).
ІІ підхід – щодо зворотної дії процесуальної норми: закон має зворотну дію, а тому повинен застосовуватися до справ, у яких він набрав чинності після подання позовної заяви (постанови Вінницького апеляційного суду від 12 листопада 2025 року № 127/30827/23, Івано-Франківського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року № 354/358/25, Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року № 372/5466/24, постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 10 вересня 2025 року № 916/1282/25, Східного апеляційного господарського суду від 29 липня 2025 року № 922/3562/21, Центрального апеляційного господарського суду від 22 вересня 2025 року № 904/5764/23 (911/114/22)).
Суддя підкреслив, що різний підхід судів до питання зворотної дії в часі та застосування процесуальних норм свідчить про необхідність єдиного підходу в судовій практиці щодо застосування нового Закону, який, на його думку, буде сформовано після розгляду справ Великою Палатою ВС.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.