Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого – Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник – ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у складі судді
Наумової О. С., від 09 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., від 10 травня 2023 року.
Зміст заявлених позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 .
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 02 червня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, у якому народився син ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заявник стверджував, що з лютого
2022 року він та його дружина почали проживати окремо, син залишився проживати з ним, а мати дитини виїхала за кордон. У травні 2022 року укладено договір, згідно з яким визначене місце проживання дитини разом із батьком. 06 липня 2022 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська видано судовий наказ по справі № 201/3829/22 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2022 року шлюб між сторонами розірвано. Заявник вказував, що він разом із сином ОСОБА_3 і його донькою від першого шлюбу ОСОБА_4 проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, мати дитини з лютого 2022 року не приймає участі у житті дитини, не спілкується з нею, матеріально не утримує. Заявник стверджує, що він є батьком, який самостійно виховує дитину.
Як зазначив заявник, встановлення факту самостійного виховання дитини потрібно йому для оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації, у зв`язку з чим він звернувся до суду з цією заявою та просить встановити юридичний факт самостійного виховання ним сина ОСОБА_3 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 09 грудня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 06 липня 2022 року видано судовий наказ, яким стягнуто з матері ОСОБА_2 на користь батька ОСОБА_1 аліменти на утримання їх малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з чого слідує, що мати також приймає участь в утриманні дитини. Зі змісту договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків від 25 травня 2022 року виходить, що мати дитини ОСОБА_2 бере участь у вихованні дитини, у договорі чітко вказано, що мати нарівні з батьком вправі вільно спілкуватися з дитиною у визначеному сторонами порядку, допускається спільний відпочинок дитини з батьками, сторони зобов`язуються брати участь у вихованні дитини тощо (пункти 2-7 договору). Отже, судом встановлено, що обоє батьків беруть участь у вихованні дитини.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року – без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви
ОСОБА_1 , оскільки заявник не довів, що матір не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини. Вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.
Узагальнені доводи касаційної скарги
08 червня 2023 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 09 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 10 травня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 591/1371/19, від 20 жовтня 2021 року у справі
№ 127/15014/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вважає, що суди не врахували інтереси дитини, вважає, що мати усунулася від виховання дитини, тому суд має встановити факт самостійного виховання ним дитини.
Відмовляючи у встановленні факту самостійного виховання дитини, суди посилалися на норми законодавства України, які зобов`язують батьків виховувати своїх дітей, в той же час суди не надали оцінку доказам, які свідчать про те, що матір дитини фактично не виконує своїх обов`язків щодо виховання дитини.
Також заявник звертає увагу на порядок встановлення статусу одинокої матері (батька).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 201/5972/22.
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року справу
№ 201/5972/22 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадженнябез повідомлення учасників справи.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 червня 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у Чечелівському районному у місті Дніпрі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 418.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 29 вересня 2020 року Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьком якого є ОСОБА_1 , а матір`ю – ОСОБА_2
25 травня 2022 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О. І. посвідчено договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків, відповідно до якого мати дитини ОСОБА_2 приймає участь у вихованні дитини. Мати нарівні з батьком вправі вільно спілкуватися з дитиною у визначеному сторонами порядку, допускається спільний відпочинок дитини з батьками, сторони зобов`язуються повідомляти про стан здоров`я дитини, брати участь у вихованні дитини тощо (пункти 2-7 договору).
06 липня 2022 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська по справі № 201/3829/22 видано судовий наказ, яким стягнуто з
ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 27 червня 2022 року.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 21 липня 2022 року у справі № 201/3212/22 розірвано шлюб, зареєстрований 02 червня 2017 року у Чечелівському районному у місті Дніпрі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області під актовим записом № 418 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які мають малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до акта, підписаного головою правління
ОК ЖБК «Оранж-парк» Манжулою О. В., мешканем квартири № 131
ОСОБА_5 , мешканкою квартири № 136 ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 мешкають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 – власник; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , – донька; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , – син.
Відповідно до довідки від 05 вересня 2022 року вих. № 476/22, підписаної директором ТОВ «Амеда Софіївська» (медичного центру, сімейної клініки), ОСОБА_3 був на оглядах у лікаря-педіатра 11 лютого
2022 року, 23 травня 2022 року та 30 серпня 2022 року з приводу профілактичного огляду за віком. Огляди дитини були проведені у присутності та за згодою батька, мати присутня не була.
Відповідно до акта, складеного фахівцем з соціальної роботи Служби у справах дітей та сім`ї Вишневської ОТГ Кудрявцевою О. О. за заявою ОСОБА_1 , спеціаліст виходом на адресу: АДРЕСА_1 , де мешкають: ОСОБА_1 , його донька ОСОБА_4 та син ОСОБА_3 , встановила, що діти проживають разом з батьком та знаходяться на його утриманні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
У відповідності до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключнуправову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Ухвалюючи рішення у цій справі про відмову у задоволенні заяви
ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що заявник не довів, що матір не здійснює прав та обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, визнавши вимогу, викладену у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, необґрунтованою. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, вирішили заявленні вимоги по суті в порядку окремого провадження.
Щодо предметної юрисдикції цієї справи та можливості її розгляду в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства
Згідно зі статтею 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частинами першою, другою та четвертою статті 315 ЦПК Українивизначено, що суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи – залишає заяву без розгляду.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є конфліктом, суперечністю, протиборством сторін. Під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України не є вичерпним.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети – ні.
Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт та чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
У відповідності до змісту поданої у цій справі заяви, заявник просив встановити факт самостійного виховання дитини батьком без участі матері з метою оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації.
Визначаючи, чи пов`язується з встановлення факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно, у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Виходячи із заявленої ОСОБА_1 мети встановлення факту, шо має юридичне значення, слід зазначити наступне.
Порядок отримання соціальної допомоги визначено відповідними нормативно-правовими актами, в залежності від виду соціальної допомоги.
Державна соціальна допомога призначається у встановленому законом порядку та відноситься до компетенції органів державної влади як суб`єктів владних повноважень, які реалізують державну політику у сфері соціального захисту населення.
Кабінет Міністрів України постановою від 27 грудня 2001 року № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми» затвердив Порядок № 1751, який визначає умови призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми.
Тобто порядок отримання соціальної допомоги визначено відповідними нормативно-правовими актами, в залежності від виду соціальної допомоги.
Отже, державна соціальна допомога призначається у встановленому законом порядку та відноситься до компетенції відповідних органів державної влади як суб`єктів владних повноважень, які реалізують державну політику у сфері соціального захисту населення. Правовідносини у цій сфері носять публічних характер.
Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» врегульовано відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, а також встановлено порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.
У разі виникнення спору щодо реалізації прав позивача, або ж їх обмеження зі сторони компетентного державного органу, позивач має право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади – суб`єкта владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції.
Також ОСОБА_1 заявляв, що встановлення факту самостійного виховання ним пов`язано з виконанням військового обов`язку, стосується проходження військової служби, реалізації ним права на відстрочку від призиву на військову службу.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року (справа № 362/643/21) зазначено, що військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів.
Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації (стаття 1 Закону України «Про оборону України»).
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
Перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, визначений статтею 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку». Для набуття права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації можуть мати значення такі факти, як утримання трьох і більше дітей віком до 18 років чи повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи, самостійного виховання дитини, постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), відсутності інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Ураховуючи, що між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (який заявник вказав зацікавлено особою) може виникнути спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (про що заявник вказав у заяві), і не пов`язаний з виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов`язків заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин, а отже не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).
У справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 33-35 постанови
від 30 січня 2020 року зазначила, що вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, – закриває провадження у ній.
У цій справі заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту, а саме встановлення факту самостійного виховання дитини, зокрема з метою (згідно з доводами заявника) отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, а також отримання відстрочки від мобілізації.
Тобто, заявленні вимоги, враховуючи їх мету, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідкамитакі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою.
Верховний Суд звертає увагу на те, що справи щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються в порядку окремого провадження за правилами ЦПК України. Розгляд справ окремого провадження має свої особливості, які не властиві та не притаманні адміністративному судочинству.
Разом з тим, частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
Тобто у разі виникнення спору з суб`єктом владних повноважень, зокрема які стосуються порушеного заявником питання, останній вправі звернутися до адміністративного суду із позовними вимогами до відповідного уповноваженого органу і певні факти, які мають значення для правильного вирішення спору, підлягають встановленню судом у мотивувальній частині судового рішення.
У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним, а судова практика щодо порушеного заявником питання в окремому провадженні, з урахуванням мети встановлення відповідного факту та наявності або ж відсутності спору, Верховним Судом, ще не сформована, що свідчить про необхідність вирішення Великою Палатою Верховного Суду цих актуальних міжюрисдикційних питань.
Щодо наявності спору у заявлених вимогах, які можуть вплинути на права та інтереси іншого з батьків, у разі задоволення порушеного заявником питання
Факт самостійного виховання дитини одним із батьків, відсутності участі іншого з батьків у вихованні дитини може бути встановлений у мотивувальній частині рішення суду у цивільній справі при вирішенні у порядку позовного провадження спору щодо позбавлення особи батьківських прав, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини тощо.
Слід звернути увагу, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати та батько мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Права і обов`язки у кожного з батьків не тільки рівні, але і взаємні. Отже, право одного з батьків протистоїть обов`язку іншого не перешкоджати у здійсненні права на виховання дитини і навпаки.
Обоє батьків несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Частиною четвертою статті 157 СК України визначено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
У разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, такий спір вирішується судом. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи (стаття 159 СК України).
У цій справі встановлено, що батьки дитини 25 травня 2022 року уклали договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків, відповідно до якого мати дитини ОСОБА_2 також приймає участь у вихованні дитини.
Вказаним договором, зокрема, визначено, що місцем проживання сина заявника – ОСОБА_3 є місце проживання його батька –
ОСОБА_1 .
Тобто сторони договору, уклавши нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків, узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК Українимати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Факт самостійного виховання дитини одним із батьків, відсутності участі іншого з батьків у вихованні дитини може бути встановлений у рішенні суду при вирішенні спору щодо позбавлення особи батьківських прав у порядку позовного провадження.
У разі виникнення спору щодо місця проживання дитини (опіки над дитиною), ухилення від виконання (невиконання) батьківських обов`язків – такий спір підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Частиною четвертою статті 19 СК України підтверджується, що спір щодо участі у вихованні дитини вирішується судом і у цьому спорі обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який має подати суду висновок щодо розв`язання спору.
Однак, за встановлених у цій справі обставин, визначеної заявником заінтересованої особи (територіальний центр комплектування та соціальної підтримки) та мети подання заяви про встановлення факту самостійного виховання ним сина, заявлені ОСОБА_1 вимоги не є вимогами, які пов`язані із здійсненням особистих немайнових чи майнових прав, а тому не підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження на підставі статей 293, 315 ЦПК України.
Колегією суддів досліджено практику вирішення спірних питань судами (аналіз практики здійснено за період з червня 2023 року по вересень 2023 року) та згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено:
на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України суди відмовляли у відкритті провадження у подібних справах, оскільки із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачався спір про право (справи № № 441/2208/23, 669/864/23, 587/2555/23, 192/1671/23, 947/27131/23, 707/8911/23, 604/951/23, 559/2430/23, 381/2937/23, 604/886/23, 716/1104/23, 199/5376/23, 344/11153/23, 599/1435/23, 599/1434/23, 152/655/23, 727/5799/23);
судами розглянуто заяву по суті і задоволено вимогу про встановлення факту самостійного виховання дитини в окремому провадженні (справи № № 331/4826/23, 556/2030/23, 714/949/23, 201/7656/23, 718/2071/23, 718/2069/23, 759/6144/23, 147/664/23, 718/1870/23, 725/3819/23, 557/888/23, 466/4321/23, 724/1170/23);
судами вирішено порушене питання по суті та відмовлено у задоволенні заяви за необґрунтованістю (справи № № 715/2428/23, 686/11972/23, 466/7080/23, 354/897/23, 533/279/23);
судами у відповідності до пункту 1 частини другої статті 186 ЦПК України відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки факт самостійного виховання дитини не може бути встановлений у судовому порядку (справи № № 389/2881/23, 750/12788/23, 604/911/23);
згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з посиланням на те, що заява про встановлення факту самостійного виховання дитини підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства (справа № 521/20726/23).
Факт самостійного виховання дитини одним із батьків ймовірно може бути встановлений адміністративним судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій, бездіяльності чи рішень компетентних органів щодо відмови у наданні соціальної допомоги, незабезпечення соціальних чи інших гарантій, відмови у визнанні прав, визначених законом, які підлягають вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
Зокрема, Чернівецький окружний адміністративний суд у постанові від 11 вересня 2023 року у справі № 600/5410/23-а фактично дійшов висновку, що регіональний РТЦК та СП може встановити факт, який має значення для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Суд встановив, що позивач має право на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Спірні питання, пов`язані із фактами, які надають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації вирішувалися по суті адміністративними судами у справі № 420/1292/23, а з тими, що надають право на перетин кордону – у справі № 600/2952/22-а.
Водночас ухвалою від 12 червня 2023 року у справі № 400/6754/23 Миколаївський окружний адміністративний суд відмовив у відкритті провадження у адміністративній справі про встановлення факту та зобов`язання вчинити дії. У вказаній ухвалі суд зазначив, що судовим рішенням Верховного Суду по справі № 290/289/22-ц фактично внесено зміни до предметної юрисдикції адміністративних судів.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року у справі № 600/4354/23-а відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі про встановлення юридичного факту. Суд звернув увагу на відсутність рішення Великої Палати Верховного Суду з приводу розмежування предметної юрисдикції щодо встановлення факту, що має юридичне значення.
Також було відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі про встановлення факту, що має юридичне значення, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 липня
2023 року у справі № 160/16227/23.
Вказані вище справи, в яких суди у процедурі цивільного та адміністративного судочинства приймають різні за змістом та правозастосуванням судові рішення, не були предметом перегляду Верховного Суду. Цю справу можна вважати пілотною (зразковою).
Правова проблема постає під час дії правового режиму воєнного стану у значній кількості поданих заяв, позовів на території України про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані із реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) чи оскарження рішень, дій, бездіяльності суб`єктів владних повноважень, що перебували та перебувають на розгляді в судах та рішення у яких можуть бути винесені найближчим часом, що свідчить про наявність виключної правової проблеми.
Аналіз судової практики свідчить про винесення судами суперечливих судових рішень, відсутності єдності судової практики, зокрема у зв`язку із відсутністю правової позиції Верховного Суду щодо такого роду питань.
Отже, існує очевидна необхідність у формуванні єдиної правозастосовчої практики у вказаній сфері правовідносин, і ці проблемні питання, на думку колегії суддів, належать до компетенції Великої Палати Верховного Суду, як інституції, діяльність якої спрямована на вирішення виключних правових проблем, вирішення міжюрисдикційних спорів в цілях забезпечення однакового застосування судами норм матеріального і процесуального права.
Однакове застосування норм права забезпечує правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування норм права поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, довіру до відправлення правосуддя, а також сприяє стабілізації обстановки у проблемному регіоні.
Враховуючи вищезазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність підстав дляпередачі справи на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.
Керуючись статтями 400, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Справу № 201/5972/22 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання дитини передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович