Умовний арешт майна є обмеженням платника податків щодо реалізації прав власності на майно, що полягає в обов’язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного контролюючого органу на здійснення таким платником будь-якої операції з майном і застосовується до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України чи законодавством з питань оподаткування акцизним податком, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.
7 липня 2020року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25лютого 2016року у справі No819/2422/14-а (провадження NoК/9901/19418/18) за поданням Збаразької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області до Державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод» про підтвердження обґрунтованості умовного арешту майна.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Контролюючий орган звернувся до суду з поданням про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків. Подання було обґрунтоване тим, що арешт майна за рішенням контролюючого органу був застосований на підставі пункту 94.7 статті 94 Податкового кодексу України після отримання інформації від працівників оперативного управління, які установили ряд порушень законодавчих норм: пункту 230.14 статті 230 Податкового кодексу України, абзаців першого та четвертого пункту 3.1 Порядку ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання та форми довідки про внесення місця зберігання до Єдиного державного реєстру, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 28 травня 2002 року No251, пунктів 5,6 Розділу I та пунктів 1,6 підрозділу II Розділу 3 Інструкції з приймання, зберігання, відпуску,транспортування та обліку спирту етилового, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики від 13 квітня 2009 року No 264.
Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 24жовтня 2014року відмовив у задоволенні подання. Суд першої інстанції дійшов висновку, що, за поясненнями платника податків, після початку процедури банкрутства у 2012році в нього закінчилася ліцензія на виготовлення та реалізацію спирту, тому спирт не реалізувався і знаходився на складах. Суд першої інстанції поклав ці пояснення в основу постанови про відмову в задоволенні подання. Працівники контролюючого органу та держстандарту не були допущені до складу зберігання спирту для взяття проб із поважної причини– перебування директора у відрядженні та відсутність інших працівників на заводі через скрутне фінансове становище.
Львівський апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду попередньої інстанції та задовольнив подання, визнавши умовний адміністративний арешт майна платника податків. Суд дійшов висновку щодо безпідставності твердження суду першої інстанції про правомірність недопуску працівників податкової інспекції та держстандарту до складу зберігання спирту для підтвердження наявності даного спирту та врахував висновки фактичної перевірки, якими встановлена відсутність чинних дозвільних документів: ліцензії на виробництво етилового спирту, атестату виробництва, свідоцтв про повірку засобів вимірювальної техніки.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення– без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, що полягає в обов’язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.
Такий арешт може бути застосований до товарів, що виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України чи законодавством з питань оподаткування акцизним податком. Рішення про застосування цього арешту приймається на підставі відомостей, зазначених у протоколі про тимчасове затримання майна, який має містити, зокрема, відомості про причини затримання з посиланням на порушення конкретної законодавчої норми, опис майна, його родових ознак і кількості.
Протоколи про тимчасове затримання майна, складені щодо товарів, які зберігаються з порушенням правил, визначених законодавством з питань оподаткування акцизним податком, є підставою для застосування до таких товарів арешту майна.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі No819/2422/14-а можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/90329128.