У справі No 910/12217/19 з позовом про стягнення збитків, заподіяних юридичній особі діями її посадової особи, звернулося АТ “ДАТ “Чорноморнафтогаз” в інтересах юридичної особи – ДП “Чорноморнафтогазінвест” ПАТ “ДАТ “Чорноморнафтогаз” до директора ДП “Чорноморнафтогазінвест” ПАТ “ДАТ “Чорноморнафтогаз” (далі – Особа-1), повноваження якого припинені.
Господарський суд ухвалою, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України відмовив у відкритті провадження, оскільки позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Цією ж ухвалою роз’яснено позивачу про те, що спір віднесено до вирішення судами загальної юрисдикції.
Судові рішення мотивовані тим, що цей спір відповідно до пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України не належить вирішенню господарським судом, оскільки виник саме з трудових відносин сторін щодо їх оформлення, табелювання робочого часу,правильності та обґрунтованості нарахування заробітної плати посадовим особам ДП “Чорноморнафтогазінвест” за виконання ними трудових обов’язків на посадах за сумісництвом під час виконання ними ж своїх посадових обов’язків за основним місцем роботи.
Як зазначила ВП ВС, суди не звернули уваги на те, що АТ“ДАТ“Чорноморнафтогаз”, діючи в інтересах ДП “Чорноморнафтогазінвест” як його учасник, звертається до Особа-1 як до керівника підприємства з вимогами про стягнення збитків, а не як роботодавець з позовом до працівника про стягнення безпідставно набутої заробітної плати.
Аналіз змісту та підстав позову, поданого ДП “Чорноморнафтогазінвест” (в особі АТ“ДАТ“Чорноморнафтогаз”), свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо завданих юридичній особі збитків діями її посадової особи, повноваження якої припинені.
Можливість подання відповідного позову власника (учасника, акціонера) юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків прямо передбачена пунктом 12 частини першої статті 20, частиною першою статті 54 ГПК України.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції.
Постанова ВП ВС від 14.04.2020 у справі No 910/12217/19https://reyestr.court.gov.ua/Review/88815574У справі No 915/540/16також неправильно подано оцінку корпоративним відносинам як трудовим. У своїй постанові від 04.02.2020 ВП ВС виклала чіткі критерії для розмежування цих категорій спорів.
Особа-2 (учасник ТОВ; директор, якого звільнено) звернулася з позовом до ТОВ про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом No 16/04-1 від 26.04.2016, яким позивача звільнено з посади директора ТОВ та призначено директором цього товариства Особу-3.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що збори проведені за його відсутності, без його повідомлення про їх проведення, а протокол зборів підписаний від імені позивача невідомою особою.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено повністю.
Особа-1 звернулася до ВС з касаційною скаргою про скасування судових рішень попередніх інстанцій та передачу справи на новий розгляд до місцевого господарського суду. Мотивуючи скаргу, скаржник, зокрема, послався на порушення судами попередніх інстанцій правил предметної та суб’єктної юрисдикції. Він вважає,що спір у цій справі фактично є трудовим спором, пов’язаним з поновленням Особи-2 на посаді директора та звільненням Особи-3 з цієї посади. При цьому, наполягаючи натому, що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, позивач наголосив, що він є трудовим, а не корпоративним.
ВП ВС дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили цей спір у порядку господарського судочинства як такий, що виник з корпоративних відносин, з огляду на таке.
За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об’єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути у будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Оскільки припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору на підставі положень КЗпПУ, можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу передбачена не приписами КЗпПУ, а статтею 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, проте визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв’язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати надії особи, яка здійснює представницькі функції, завдаючи шкоди (чи можливої шкоди) інтересам товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Отже, за змістом частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. Постанова ВП ВС від 04.02.2020 у справі No915/540/16 https://reyestr.court.gov.ua/Review/87454071
Критерії розмежування корпоративних та трудових правовідносин викладено також у постанові ВП ВС від 15.09.2020 у справі No205/4196/18. Постанова ВП ВС від 15.09.2020 у справі No205/4196/18 https://reyestr.court.gov.ua/Review/92270735
У цій справі директор ДП, якого звільнили, звернувся з позовом до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України і ДП з вимогами визнати незаконним і скасувати наказ про його звільнення, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Позивач працював за контрактом на посаді директора ДП. За порушення умов контракту Міністерство звільнило позивача із займаної посади під час тимчасової непрацездатності.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що на позивача, з яким трудовий договір припинений з підстав, передбачених у контракті, не поширюється гарантія неможливості звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності.
Позивач подав касаційну скаргу. Перед ВП ВС постало, зокрема, питання про те, за правилами якого судочинства розглядати такий спір. Надаючи відповідь на цепитання, ВП ВС виходила з такого.
01.06.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів», відповідно до підпункту 1 пункту 1 якого частину першу статті 41 КЗпПУ доповнено пунктом 5 такого змісту «5) припинення повноважень посадових осіб». Згідно з пояснювальною запискою до проєкту зазначеного Закону встановлення такої підстави як розірвання трудового договору забезпечить «можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб», а компенсацією для захисту їх інтересів є мінімальний розмір вихідної допомоги у розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.
Зоглядунавикладенепідчасрозглядуспорущодорозірваннятрудовогодоговору(контракту) за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпПУ матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення. Тому ВП ВС звертає увагу на те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника(припинення його повноважень або усунення від посади) варто враховувати таке.
За правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпПУ, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпПУ (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).
До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41КЗпПУ, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). До 28.03.2014, коли відповідно до підпункту 1 пункту 3 Закону України« Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» набрала чинності нова редакція пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, юрисдикція господарського суду поширювалася на зазначені спори за участю господарських товариств, а з 28.03.2014 – за участю будь- яких юридичних осіб.
З огляду на те, що позивач оскаржує його звільнення з посади директора за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпПУ, а не за пунктом 5 частини 1 статті 41 цього кодексу, спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.