Саме собою невиконання кредитором обов’язку з передачі поручителю, який виконав основне зобов’язання за боржника, документів, що підтверджують обов’язки останнього за кредитними договорами чи його інших поручителів (у т. ч. майнових) за договорами поруки, застави (іпотеки), не може свідчити про наявність факту обману.
КГС ВС розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дрім-компані” (далі – ТОВ “Дрім-компані”) до Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” (далі — АТ КБ “ПриватБанк”) про визнання недійсним договору поруки.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Між ТОВ “Дрім-компані” (позичальник) та АТ КБ “ПриватБанк” (банк) укладено кредитний договір No4Д16092Г, відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов’язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 3 450 000 000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов’язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.
Між ТОВ “Дрім-компані” та АТ КБ “ПриватБанк” 26.10.2016 укладено договір поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю “Альфатрейдер” своїх зобов’язань за кредитними договорами 1,2,3, 4, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користуванням кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.
ТОВ “Дрім-компані”зазначив, що АТ КБ “ПриватБанк”,володіючи повною фінансовою інформацією про товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі “трансформації” кредитного портфеля АТ КБ “ПриватБанк”, яка, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України, та відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16 No3, ПАТ КБ “ПриватБанк” зобов’язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.
ТОВ “Дрім-компані” зазначало, що, оцінивши пропозицію АТ КБ “ПриватБанк”, уклало з ним договір поруки, спрямований на отримання прибутку від реалізації таких активів або набуття права власності на них, оскільки, зі слів банку,сукупна вартість активів, що передані третіми особами як забезпечення своїх зобов’язань банку, у декілька разів перевищують заборгованість таких осіб перед банком. При цьому обов’язковою умовою, на якій наполягав позивач, було набуття позивачем права власності на активи, що забезпечували зобов’язання боржників перед банком, що узгоджено сторонами у пункті 10 договору поруки.
Після завершення процесу переоформлення боргів боржників перед банком рішенням Національного банку України від 18.12.2016 ПАТ КБ “ПриватБанк” визнано неплатоспроможним, у результаті чого банк перейшов у власність держави; при цьому зобов’язання банку щодо передання позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов’язання боржників, банком не виконані, документи позивачу не передані.
На думку ТОВ “Дрім-компані”,банк не мав на меті передати йому документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов’язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти договір поруки з метою реалізації плану “трансформації”, чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
За положеннями частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
КГС ВС констатував, що саме собою невиконання кредитором обов’язку з передачі поручителю, який виконав основне зобов’язання за боржника, документів, що підтверджують обов’язки останнього за кредитними договорами чи його інших поручителів (у т.ч. майнових) за договорами поруки, застави (іпотеки), не може свідчити про наявність факту обману.
Окрім того, відповідно до протоколу від 13.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ “Дрім-компані” вирішено укласти кредитний договір з АТ КБ “ПриватБанк”. Жодних посилань/згадувань/рішень у частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за “старими” кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфеля банку.
Тобто кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності товариства.
Водночас суди не встановили пов’язаності між обставинами кредитування позивача з погашенням позивачем (поручителем за договором поруки) за рахунок отриманих як кредит коштів, кредитної заборгованості попередніх боржників, оскільки жодних посилань на те, що кредитний договір та договори поруки укладаються з метою отримання прибутку позивачем у вигляді продажу/отримання ним у власність майна, переданого як забезпечення за “старими” кредитами, у наданих до матеріалів справи документах (доказах) не міститься. Так само як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфеля банку, про яку йдеться в позовній заяві.
Враховуючи встановлені обставини, суди дійшли висновку, що позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують протилежне — отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 ЦК України.
Тобто позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення його відповідачем в оману, а також не доведено самого обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
КГС ВС наголосив, що у застосуванні частини першої статті 230 ЦК України судам належить виходити з того, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і саму наявність обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Якщо обидві сторони правочину є суб’єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації і можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.
Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір,може бути кваліфіковане як обман. Обов’язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 ЦК України. Водночас нереалістичні уявлення і очікування однієї сторони відносно суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими.
Отже, якщо особа уклала кредитний договір з банком на суму більш як 4,5 млрд грн та договір поруки без отримання детальної інформації та документів від банку або іншої особи щодо зобов’язань, за якими вона надає поруку, то це свідчить: (а) про відсутність розумної обачливості у діях сторони договору та нереалістичні очікування від правочину або (б) про те, що така інформація все ж таки була надана банком/іншою особою, але особа приховує цей факт від суду, або (в) про те, що особа мала іншу мету та інші мотиви при укладанні таких правочинів, аніж ті, про які вона заявила у позові до відповідача, і на момент укладення договору поруки її взагалі не цікавив склад і вартість активів первісних боржників (забезпечення за проблемними кредитами банку), за яких особа поручилася у договорі поруки.
Господарські суди попередніх інстанцій за результатами дослідження матеріалів справи встановили відсутність у матеріалах доказів на підтвердження того, що договір поруки укладено саме з метою отримання прибутку та дійшли висновку, що позивачем не доведено наявність трьох складових для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України, а саме: умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману та наявність обману.
Таким чином, суд першої інстанції та апеляційний господарський суд, дотримуючись приписів статті 86 ГПК України, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, а їх висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.
Постановою КГС ВС залишено без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 04.03.2021 у справі No 910/18759/19 можна ознайомитись за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/95343931.