Сама по собі обставина відсутності згоди заставодержателя на вчинення правочину з відчуження заставленого майна є достатньою підставою для задоволення позову заставодержателя про визнання такого правочину недійсним.
ОП КГС ВС розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Торгово-транспортна компанія (далі – “ТОВ “ТТК” Столиця-
Сервіс”) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лізингова компанія
“Контрактова” (далі – ТОВ “ЛК “Контрактова”), Товариства з обмеженою
відповідальністю “Фінансова компанія “Геліос” (далі – ТОВ “ФК” Геліос”),
Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва про визнання права
власності та зняття арешту з транспортних засобів та за зустрічним позовом ТОВ
“ФК” “Геліос” до ТОВ “ТТК “Столиця-Сервіс”, ТОВ “ЛК “Контрактова” про визнання
недійсним договору найму-продажу транспортних засобів.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Між ТОВ “ЛК “Контрактова” (наймодавець) та “ТОВ “ТТК” Столиця-Сервіс” (наймач) укладено договір найму-продажу транспортних засобів No 001 (далі –
договір No001), відповідно до якого наймодавець передав наймачу у тимчасове
користування транспортні засоби, вказані в п. 1.2 договору, з подальшим набуттям наймачем права власності на них у порядку, встановленому договором. Згідно із актом приймання-передачі транспортних засобів від 24.09.2013 до договору No 001 наймодавець передав, а наймач прийняв у тимчасове користування транспортні засоби. Наймач здійснив передбачені розділом 2 договору No 001 платежі.
ТОВ “ТТК “Столиця-Сервіс” в позовній заяві стверджує, що не має можливості
зареєструвати у встановленому законом порядку право власності на спірні
транспортні засоби через арешт та вилучення вищезазначених транспортних
засобів приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва на підставі
постанови від 25.02.2020 в межах виконавчого провадження No 58041036 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва у справі No910/23377/17 про стягнення солідарно з ТОВ “ЛК “Контрактова” та Товариства
з обмеженою відповідальністю “БУДТРАНС СЕРВІС” на користь ТОВ “ФК” Геліос”
2 000 000,00 грн.
Позовні вимоги у справі No 910/23377/17 ґрунтувались на невиконаних зобов’язаннях позичальника ТОВ “ЛК “Контрактова” за договором кредитної лінії
від 29.09.2010 No 116, в забезпечення виконання яких сторонами кредитного
договору було укладено договір застави транспортних засобів від 26.12.2011 No 116-3 (далі – договір застави No 116-3), предметом забезпечення за яким є транспортні засоби надалі передані ТОВ “ТТК “Столиця-Сервіс” за договором No 001.
Згідно пунктів 2.6 та 3.3 договору застави No 116-3 заставодавець протягом
дії цього договору, без попередньої письмової згоди заставодержателя, не має
права відчужувати предмет застави. Заставодавець зобов’язаний отримати
письмову згоду заставодержателя на вчинення дій, що пов’язані із зміною права
власності на предмет застави, а також на передачу предмету застави в оренду,
лізинг, суборенду. Даний договір діє до остаточного виконання зобов’язання за договором кредитної лінії No 116 від 29.09.2010.
Докази виконання судового рішення у справі No 910/23377/17 та остаточного
виконання зобов’язання за договором кредитної лінії від 29.09.2010 No 116
матеріали справи не містять.
Зустрічний позов ТОВ “ФК “Геліос” про визнання недійсним договору найму-
продажу транспортних засобів обґрунтований тим, що договір No 001 укладений
за відсутності згоди заставодержателя транспортних засобів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 первісний позов
задоволено повністю; у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Постановою
Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 зазначене судове
рішення скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно зі статтею 572 ЦК України та статтею 1 Закону України “Про заставу” в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання
боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати
задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими
кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За частиною другою статті 586 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) заставодавець має право відчужувати
предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином
розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Норма аналогічного змісту містилась у частині другій статті 17 Закону України “Про заставу”, у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору.
Отже, приписи частини другої статті 17 Закону України “Про заставу” та частини другої статті 586 ЦК України прямо пов’язують виникнення у заставодавця права на відчуження предмета застави, його передачу в користування іншій особі та розпорядження іншим чином з отриманням на це згоди заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається із матеріалів справи пунктом 3.3 договору застави No 116-3
передбачений обов’язок заставодавця отримати письмову згоду заставодержателя на вчинення дій, що пов’язані із зміною права власності на предмет застави, а також на передачу предмету застави в оренду, лізинг, суборенду.
Таким чином, ОП КГС ВС звернула увагу на те, що як законом, так і за умовами
відповідного договору застави передбачено необхідність отримання згоди заставодержателя на відчуження заставленим майном, відтак її відсутність
свідчить про відсутність у заставодавця необхідного обсягу повноважень та недотримання сторонами умов чинності правочину, встановлених статті 203 ЦК
України.
За частиною першою статті 10 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Оскільки внаслідок укладення спірного договору майно, яке перебувало в заставі і обтяження якого, на час відчуження було зареєстровано відповідно до закону, було спочатку передано в користування, а надалі відчужено без згоди
заставодержателя ОП КГС ВС вважає правильним висновок апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову заставодержателя (ТОВ “ФК” “Геліос”), який в порядку частини третьої статті 215 ЦК України заперечив дійсність договору No 001 на підставах, встановлених законом.
Крім того, відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про
забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” предмет обтяження,
право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім,
якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні.
ОП КГС ВС погодилась із висновками апеляційного суду про задоволення
зустрічного позову ТОВ “ФК “Геліос” про визнання недійсним договору найму-
продажу No 001, у зв’язку із недотриманням його сторонами вимог частини
другої статті 17 Закону України “Про заставу” та частини другої статті 586 ЦК
України та про відмову у задоволенні позову ТОВ “ТТК “Столиця-Сервіс” про визнання права власності та зняття арешту з транспортних засобів.
Ураховуючи викладене, ОП КГС ВС відступила від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 05.02.2019 у справі No 910/9131/16: ” про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину з відчуження заставодавцем на користь третьої особи предмета застави, оскільки його вчинення за відсутності згоди заставодержателя, не позбавило останнього права вимоги за договором застави, укладеним з первісним власником майна, так як застава зберегла свою силу для нового власника згідно з частиною першою статті 27 Закону України “Про заставу”. ОП КГС ВС дотримується висновку, що сама по собі обставина відсутності згоди заставодержателя на вчинення правочину з відчуження заставленого майна є достатньою підставою для задоволення позову заставодержателя про визнання такого правочину недійсним.
Постановою ОП КГС ВС залишено без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020.
Детальніше з текстом постанови ОП КГС ВС від 21.05.2021 у справі No 910/3425/20 можна ознайомитись за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/97854741.