Середній заробіток за час вимушеного прогулу / затримки виконання рішення про поновлення на роботі є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Факт вирішення спору в судовому порядку не є фактом виконання роботодавцем обов ’язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.
18 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року у справі No809/1947/16 (провадження NoК/9901/29893/18) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Розпорядженням голови Івано-Франківської ОДА від 13 січня 2003 року No19 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника – головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА з 14 січня 2003 року.Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 серпня 2005 року у справі No2-234/2005 розпорядження Івано-Франківської ОДА від 13 січня 2003 року No19 визнано незаконним і поновлено позивача на посаді заступника начальника – головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА з 14 січня 2003 року.
На виконання рішення суду позивача було поновлено на посаді заступника начальника – головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА з 14 січня 2003 року.
Спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 січня 2003 року по 01 серпня 2005 року неодноразово розглядався судами і був розв ’язаний постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року у справі 2а-3465/11/0970, яка набрала законної сили 11 березня 2014 року відповідно до ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року.
Спір щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01 серпня 2005 року по 19 жовтня 2005 року був розв ’язаний постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року у справі No2а-1700/11/0970, яка набрала законної сили із 02 лютого 2012 року.
Наказом Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА No31-к від 29 грудня 2005 року на підставі розпорядження голови Івано-Франківської ОДА No310-к від 29 грудня 2005 року ОСОБА_1 звільнено з 29 грудня 2005 року з посади заступника начальника – головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв ’язку з ліквідацією Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА.
Уважаючи, що під час звільнення 29 грудня 2005 року відповідач не розрахувався з ним у повному обсязі, позивач звернувся до суду з вимогою виплатити середній заробіток за увесь час затримки розрахунку: середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 січня 2003 року по 01 серпня 2005 року та за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 01 серпня 2005 року по 19 жовтня 2005 року; 484,60 грн заробітної плати; моральну шкоду, завдану незаконним звільненням 14 січня 2003 року; грошової компенсації за невикористану відпустку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року.
ОЦІНКА СУДУ
Середній заробіток за час вимушеного прогулу/затримки виконання рішення про поновлення на роботі за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто, середній заробіток за час вимушеного прогулу/затримки виконання рішення про поновлення на роботі не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Таким чином, присуджені позивачеві за наслідками розгляду трудового спору суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14січня 2003 року по 01 серпня 2005 року та за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 01 серпня 2005 року по 19 жовтня 2005 року не є тими виплатами, що у розумінні статей 116-117 КЗпП України належать працівникові при звільненні.
Моральна шкода, присуджена позивачеві за наслідками розгляду судом трудового спору, також не є елементом структури заробітної плати, компенсаційною чи заохочувальною виплатою.
З урахуванням викладеного, доводи позивача про наявність підстав для застосування статей 116-117 КЗпП України у зв’язку з несвоєчасною виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу/затримки виконання рішення про поновлення на роботі та моральної шкоди є безпідставними.
Сума у розмірі 484,60 грн, яку, за доводами позивача, відповідач мав виплатити йому при звільненні 29 грудня 2005 року, є вихідною допомогою при звільненні, що була нарахована позивачеві 14 січня 2003 року, та матеріальною допомогою на оздоровлення у зв’язку з неможливістю працевлаштування після звільнення.
Беручи до уваги, що підставою для виплати обох указаних допомог було звільнення позивача 14 січня 2003 року, яке рішенням суду визнано незаконним, після чого позивача було поновлено на попередній роботи з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для виплати позивачеві 486,60 грн під час звільнення 29 грудня 2005 року.
Щодо доводів позивача про несвоєчасну виплату йому компенсації за невикористану відпустку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року, Суд зазначає таке.Аналіз положень статей 9, 24 Закону України «Про відпустки» дає підстави для висновку, що позивач, якого після незаконного звільнення було поновлено на роботі, має право на отримання грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за весь період, протягом якого він з вини відповідача не працював.
Водночас, як установили суди попередніх інстанцій, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року відповідач позивачеві не виплатив.
Посилання суду апеляційної інстанції на те, що в спірних правовідносинах не було підстав для виплати вказаної компенсації, адже станом на 29 грудня 2005 року між позивачем і відповідачем існував спір щодо законності його звільнення, висновків Суду про наявність у відповідача обов’язку виплатити позивачеві компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку не спростовують.
Суд зазначає, що наявність між позивачем і відповідачем вказаного спору могло бути перешкодою для стягнення зазначеної компенсації до набрання відповідними рішеннями законної сили.
Проте на момент звернення позивача до суду з цим позовом рішення судів, якими вирішені спори про законність звільнення позивача 14 січня 2003 року та про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу/затримки виконання рішення про поновлення на роботі, набрали законної сили.
Суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов’язку працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні.
Таким чином, у суду апеляційної інстанції не було підстав для відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року.Ураховуючи, що грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року відповідач позивачеві не виплатив, то Суд погоджується з доводами позивача про те, що в спірних правовідносинах мав місце несвоєчасний розрахунок при звільненні.За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов ’язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, а отже, реальним виконанням цього обов’язку. І саме з цією обставиною пов’язаний період, протягом якого у роботодавця є обов’язок сплатити передбачену статтею 117 КЗпП України компенсацію.
Отже, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин, необхідних для обчислення належної позивачеві компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а Суд у межах своєї компетенції не може цього виправити, рішення судів попередніх інстанцій в частині, що стосувалися невиплати позивачеві компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України), починаючи з дня звільнення. Отож, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов’язку провести повний розрахунок із колишнім працівником. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов’язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов’язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов’язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі No809/1947/16 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/94973813.