Суд не вправі зобов’язувати відповідача просити вибачення перед позивачем у тій чи іншій формі

Суд не вправі зобов’язувати відповідача просити вибачення перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено в статтях 16, 277 ЦК України.

10 жовтня 2018 року КЦС ВС залишив без змін рішення Печерського районного суду м. Києва від 3 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 16 лютого 2017 року у справі про захист честі та гідності і відшкодування моральної шкоди, зазначивши таке.

Позивач просив ухвалити рішення щодо негайного поновлення порушеного відповідачами його особистого немайнового права, зобов’язати відповідачів у суді привселюдно попросити в нього вибачення і зобов’язати на телеканалах, які передавали в новинах інформацію, пояснити телеглядачам, що вони припустилися помилки, вивчили правові норми, які регулюють забезпечення прав людей з інвалідністю, зокрема незрячих людей, які користуються шрифтом Брайля для вивчення оригіналів первинних текстів, як це роблять люди, які не мають проблем із зором і читають оригінали документів не пальцями, а доступним для них зоровим способом,бажають виготовити для позивача, сторони захисту – адвоката, позивача у справі документи шрифтом Брайля, які позивач просив у своєму клопотанні до Генеральної прокуратури України,та стягнути 500 млн грн у відшкодування моральної шкоди.

При відмові у задоволенні позову суди зробили правильний висновок про відсутність фактів, які доводили б наявність із боку відповідачів цілеспрямованих дій на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача,та про те, що примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації не передбачено цивільним законодавством.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права вразі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов’язане з позбавленням його суб’єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Європейський суд з прав людини зауважив, що у справах про захист честі, гідності та ділової репутації фізичні особи мають право вимагати спростування відомостей, які не відповідають дійсності та принижують їхню честь і гідність, та відшкодування завданої шкоди. Обидва заходи було застосовано у справі заявників. Проте на додаток до них суди зобов’язали другого заявника опублікувати в газеті офіційне вибачення. Суд зазначає, що такий захід безпосередньо не передбачено в національному законодавстві. Як видно з відповідної національної судової практики, хоча й пізнішої за події, які розглядаються, установлення зобов’язання просити вибачення у справах про захист честі, гідності та ділової репутації може суперечити конституційній гарантії свободи вираження поглядів. За цих обставин Суд доходить висновку, що зобов’язання судом другого заявника просити вибачення не було встановлене законом і, відповідно, у цьому відношенні було порушення статті 10 Конвенції (EDITORIAL BOARD OF PRAVOYE DELO AND SHTEKEL v. UKRAINE, No 33014/05, §§ 54, 58, 59, ЄСПЛ, від 5 травня 2011 року).

З текстом постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі No 757/8834/16-ц (провадження No 61-14698св18) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/77089316