11 лютого 2021 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу особи на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року у справі No 240/532/20 (провадження No К/9901/14941/20) за її ж позовом до Військової частини А1495 про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суть спору полягала у тому, що удень звільнення позивача з військової служби (1 серпня 2019 року) відповідач не провів з ним повного розрахунку та лише 22 жовтня 2019 року виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно. На переконання позивача, військова частина А1495 має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 18 лютого 2020 року відмовив у задоволенні позову, дійшовши висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 117 КЗпП України оскільки відповідач провів із позивачем повний розрахунок з виплати грошового забезпечення при звільненні зі служби, тоді як грошова компенсація за неотримане речове майно не є складовою винагороди за виконану роботу (службу).
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та залишено позовну заяву без розгляду. Апеляційний суд виходив з того, що спірні правовідносини пов’язані зі звільненням з публічної служби, тому строк звернення до адміністративного суду з позовом цієї категорії є спеціальним та відповідно до частини п’ятої статті 122 КАС України становить один місяць, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки позивач звернувся з цим позовом поза межами місячного строку з дня проведення з ним остаточного розрахунку та не навів обставин, які би свідчили про поважність причин його пропуску, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року – без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Колегія суддів зауважила, що спірні правовідносини виникли у зв′язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості речового майна, яким він не був забезпечений під час проходження військової служби, але спірним питанням, яке стало предметом касаційного розгляду, є визначення строку звернення до адміністративного суду з таким позовом та його дотримання позивачем.
Також включення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно до складу належних звільненому військовослужбовцю сум у розумінні приписів статті 116 КЗпП України та необхідність застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності в разі невиплати такої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини підтверджено сталою судовою практикою розгляду цієї категорії адміністративних справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі No 821/1083/17, постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справа No 480/3105/19).
Судова палата виходила з того, що військова служба є публічною службою і за характером спірних правовідносин та їх суб′єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, а також, що строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п′ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Щодо доводів позивача, що такий спір є трудовим спором та має вирішуватись на підставі частини першої статті 233 КЗпП України, яка передбачає трьохмісячний строк звернення до суду, Верховний Суд зазначив, що встановлений цією нормою строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору, а позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір, є усталеною.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п′ятої статті 122 КАС України.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 11 лютого2021 року у справі No240/532/20можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/94840192.