Через скасування ГК з 28.08.2025 і Міністерством юстиції України, і Управління аналітичної та правової роботи КГС ВС були опубліковані корисні аналітичні довідки щодо наслідків цієї події для відповідних суб’єктів і правозастосування. Спробуємо трохи заглибити фокус уваги, сконцентрувавши її над певними наслідками «перетворення ЦК на основне джерело права для господарських відносин» у питанні неустойки.
Про це зазнчає суддя Східного апеляційного господарського суду Денис Попков, інформує Верховний Суд.
Насамперед, нагадаю, що закріплений ще Інформаційним листом ВГСУ від 07.04.2008 № 01-8/211 консенсусний підхід відносно співіснування ГК і ЦК та їх застосування для цілей регулювання господарських відносин передбачав визначення спеціальності/пріоритетності не цих кодексів у цілому щодо один одного, а їх норм чи навіть частин норм означених кодексів.
На відміну від сфери регулювання ГК, у якій діяло загальне правило про залікових характер неустойки – відшкодування збитків лише в частині, не покритій штрафними санкціями (ч.1 ст.232 ГК) із можливістю відступу від такого правила у випадках, передбачених законом або договором (ч.2 ст.232 ГК), правова дійсність ЦК, у якій опинилися з 28.08.2025 усі суб’єкти відносин, у цьому питанні виявилась іншою – ч.2 ст.552 ЦК визначає загальне правило про штрафний характер неустойки (можливість стягнення збитків понад сплачену неустойку), хоча ч.ч.2 і 3 ст.624 ЦК також передбачає запровадження договором залікової або альтернативної неустойки.
Вказане «господарське» загальне правило про заліковий характер неустойки можна розцінювати як певний запобіжник від надмірного/недобросовісного збагачення кредитора за рахунок боржника, що само по собі стоїть на заваді спотворення суті неустойки через її трансформацію на каральну санкцію.
На додачу до цього «автоматичного» механізму, ст.233 ГК передбачала і «мануал» більш тонкого налаштування балансу інтересів сторін – судову дискрецію зі зменшення стягуваної неустойки, що як повноваження виникало у двох випадках:
- якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора (1);
- якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (2).
Аналіз вказаної норми дає підстави констатувати презумпцію законодавця обов’язковості настання для кредитора певних збитків внаслідок порушення боржника – такі збитки можуть бути лише меншими, чи більшими за штрафні санкції, але відсутніми могли бути лише у інших учасників правовідносин (не кредитора, а його контрагентів, що не перебували у зобов’язальних відносинах із боржником). Об’єктивна складність доведення збитків у певних випадках і обумовлювала використання компенсаторного механізму штрафних санкцій, який полегшував відновлення права через виконання процесуального обов’язку потерпілим кредитора з доведення тільки факту порушення боржника.
На відміну від цієї «господарської» презумпції обовʼязкової наявності збитків у кредитора, цивілістичний підхід припускає ситуацію відсутності у кредитора збитків через порушення боржника (ч.1 ст.550 ЦК) та по-іншому ставиться до питання судового зменшення неустойки, визначаючи у ч.3 ст.551 ЦК також дві підстави для виникнення означеного дискреційного повноваження:
- (1) якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків;
- (2) та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Враховуючи, що фрази «надмірно великі» та «значно перевищують» в законодавчому описі порівняння штрафних санкцій і збитків є семантично тотожними, то (1) «господарська» і (1) «цивілістична» (а з 28.08.2025 – загальна для обох сфер регулювання) є тотожними. Проте, на відміну до актуального підходу, діюча до 28.08.2025 регламентація встановлювала для господарських судів у разі застосування (1) підстави для розглядуваної дискреції необхідність обов’язкового врахування (а отже – і правової оцінки) таких параметрів: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Встановлення вказаних параметрів не лише орієнтували сторони у питанні предмету доказування-спростування, але й запобігали через невизначеність конкретного алгоритму-формули розрахунку кількісних параметрів зменшення неустойки перетворенню дискреції на свавілля, надаючи хоча б деякі інструменти обґрунтування пропорційності втручання суду у захищене ст.1 Першого протоколу ЄКПЛ право кредитора отримати визначений умовами договору чи закону розмір штрафних санкцій.
Отже, господарська концепція передбачала послідовно-комплексний механізм балансування майнових інтересів кредитора та боржника у випадку застосування наслідків порушення останнім своїх зобов’язань за договором: загальне правило про заліковий характер неустойки – дискреційне повноваження суду зі зменшення штрафних санкцій – обов’язковість врахування визначених параметрів для встановлення обсягу зменшення. Якщо спробувати оцінити природу спрямованості кожного складника означеного «ланцюга», то перші два умовно можна назвати «про-боржникові», тоді як останній або «нейтральний», або навіть «про-кредиторський».
У випадку «цивілістичної» (вже універсальної) концепції загальне правило про штрафний характер неустойки та дискреційне повноваження суду зі зменшення її розміру без встановлення обов’язкових оціночних маркерів може скласти враження про здебільше «про-кредиторський» підхід, урівноважити який і має переосмислена у нових реаліях дискреційна функція господарських судів – попередня практика Верховного Суду з цього питання, побудована на симбіозно-субсидіарному застосуванні положень ст.233 ГК та ч.3 ст.551 ЦК, хоча і не втрачає повною мірою «автоматично» своєї актуальності, але й не є «автоматично» релевантною після 28.08.2025.
Співставлення «цивільної» та «господарської» умов (2) для застосування повноваження на зменшення за відсутності не тільки будь-якого законодавчого визначення у ч.3 ст.551 ЦК «інших обставин, що мають істотне значення», але й навіть ознак такої «істотності» (єдине логічне припущення – адже щонайменше різні підстави дискреції є однопорядковими категоріями – з аналізу цієї норми, що така «істотність» має бути співмірною із чинником «значного перевищення розміру неустойки над збитками») дає підстави для висновку, що формулювання «інших обставин, які мають істотне значення» з ч.3 ст.551 ЦК поглинає/охоплює припис ч.2 ст.233 ГК «порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин».
До речі, достовірна констатація відсутності таких збитків у інших учасників вимагала б щонайменше залучення відповідних контрагентів кредитора у якості третіх осіб на його стороні, оскільки останній міг тільки вказувати про відсутність певних претензій та вимог до нього станом на відповідну дату, що не означало неможливості їх висування у подальшому та зміну внаслідок цього загального майнового балансу між кредитором та боржником у питанні розміру вже визначеної на той момент судом неустойки, враховуючи, що позовна давність за збитками перевищує таку давність за неустойкою.
Водночас, згаданим охопленням актуальна підстава (2) дискреції не вичерпується, що у сукупності із викладеними вище міркуваннями відносно відсутності обовʼязкових за ЦК для врахування судом параметрів за підставою (1) дозволяє стверджувати, що внаслідок скасування ГК відбулося опосередковане розширення дискреційних повноважень господарських судів у питанні зменшення стягуваної неустойки.
Можливе, саме таке розширення повноваження судів через встановлення невичерпного переліку підстав його використання та невизначеністю довкола обовʼязкових оціночних маркерів і має збалансувати штрафний характер неустойки, який більшою мірою, ніж залікова, ризикує перетнути неприпустиму межу «каральної санкції» (п.п.8.24. і 8.25. постанови ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 902/417/18)? У будь-якому разі, вимоги щодо належної обґрунтованості судових рішень як способу забезпечення верховенства права через запровадження правової визначеності в умовах мінімальної законодавчої регламентації потребують більшої виваженості та глибокого усвідомлення як суддями (особливо у ситуації, коли відповідна дискреція застосовується з власної ініціативи суду – законодавець не узалежнює можливість її використання від обовʼязковості клопотання про це відповідача), так і учасниками провадження дійсного призначення і наслідків застосування неустойки у кожному конкретному випадку – фактичне збільшення значущості індивідуальних оціночних аспектів ускладнює формулювання універсалізованих рекомендацій.
Втім, виглядає доволі логічною «балансуюча» інтереси сторін гіпотеза, що у разі, коли за умовами договору кредитор і боржник узгодили заліковий (або тим більше, альтернативний) характер стягуваної неустойки, яка істотно зменшує «компенсаційні» можливості кредитора у разі вчиненого проти нього порушення, у боржника має бути «пропорційно» менше підстав очікувати на зменшення неустойки чи на значущість розміру такого зменшення. І навпаки, штрафний характер неустойки, за рівних інших умов більшою мірою сприяє «очікуванням» боржника на її обґрунтоване зменшення, хоча і не може сам по собі вважатися самодостатньою підставою такого зменшення.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.