Про захист прав власника та/або захист прав добросовісного набувача в практиці Верховного Суду розповіла доктор юридичних наук, доцент, керівник відділу аналітичної та правової роботи Великої Палати Верховного Суду Людмила Козловська під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів Донецької області, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками практику Верховного Суду у справах про захист прав власника та/або захист прав добросовісного набувача, а саме:
- 1. Нормативне регулювання витребування майна із чужого незаконного володіння.
- 2. Підстави вибуття майна від власника та набуття майна у власність добросовісним набувачем.
- 3. Пріоритет способів захисту власника чи добросовісного набувача.
- 4. Поняття і значення добросовісності.
- 5. Критерії добросовісності (ст. 388 ЦК): «Не знав та не міг знати».
- 6. Відсутність добросовісності.
- 7. Співвідношення принципів верховенства права, законності, правової визначеності та добросовісності.
- 8. Добросовісність в системі цивільних принципів і презумпцій.
- 9. Доказування добросовісності.
- 10. Застосування преюдиції, злочин, неправомірні, заборонені дії, судові рішення, які скасовано у спорах «про добросовісність».
- 11. Витребування майна у добросовісного набувача як надмірний тягар. Пропорційність втручання у володіння.
У рамках характеристики захисту прав власника та/або захист прав добросовісного набувача акцентовано на наступному:
1. Нормативне регулювання витребування майна із чужого незаконного володіння
Насамперед, витребування майна із чужого незаконного володіння регулюється Цивільним кодексом України, а саме:
Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Добросовісний набувач – це особа, яка набула майно за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.
Частинами 1, 2 ст. 388 ЦК України встановлений перелік випадків, коли власник має право на витребування майна від добросовісного набувача за відплатним договором:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом;
4) майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 2 ст. 388 ЦК);
5) також, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. (ч.3 ст. 388 ЦК).
2. Підстави вибуття майна від власника та набуття майна у власність добросовісним набувачем
ВП ВС визначила: «Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов’язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння.
Зазначена норма передбачає вичерпне коло підстав, за яких власник зберігає право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Такою підставою є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача».
(Постанова ВП ВС від 04.07.2018 року у справі № 569/1221/16-ц (№ 14-241цс18)).
Підстави набуття майна у власність добросовісним набувачем визначенні у ст. 330 ЦК України:
«Відповідно до статті 330 ЦК якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК майно не може бути витребуване у нього. «..за загальним правилом добросовісний набувач набуває право власності на рухоме майно, яке за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Це правило застосовується і в разі, якщо рухоме майно було відчужене власником, який не має права його відчужувати, оскільки на рухоме майно накладений арешт.
Виходячи з загальних засад справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України) добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на рухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати. (п.7.4) Постанова ВП ВС 05.04.2023 року у справі № 911/1278/20 (№ 12-33гс22).
ВП ВС зробила висновок про недобросовісність набувача-позивача. «На момент укладення зазначеної додаткової угоди позивач знав про існування арешту, тобто усвідомлював, що відповідач ТОВ не має права його відчужувати, зокрема передавати право власності на арештоване майно на виконання зобов`язального договору купівлі-продажу, укладеного раніше. Тому позивач не є добросовісним набувачем, а відтак не набув права власності на нього.
За загальним правилом власник це той, хто має право відчужувати майно. У Постанові йдеться про власника, який не мав права відчужувати майно, але і набувач не був добросовісним.
3. Пріоритет способів захисту власника чи добросовісного набувача
Щодо застосування способів захисту, законом пріоритет наданий неволодіючому власнику. Це логічно: якщо не було волі на відчуження, власник не знаходиться в договірних відносинах з особою, яка не мала права відчужувати майно третій особі. Тому власник не може застосувати договірних способів захисту.
Набувач майна – навпаки має контрагента за договором, якому, напр., передав кошти, тому може вимагати їх повернення (за ст.1212 ЦК), може застосовувати захист від евікції тощо.
За відсутності контрагента, можливість власника ефективно захистити право (задовільнити інтереси) іншим способом ніж повернення майна, більш ускладнена.
Непорушність права власності (ст. 41 Конституції). Так само захист права власності неволодіючого власника. Ми маємо двох власників, а перевага в судовому захисті надається одному з них. Як правило добросовісному набувачеві.
Від добросовісного набувача майно можна витребувати, якщо майно вибуло поза волею власника:
За змістом ст. 387 ЦК, незаконність підстав заволодіння (без відповідної правової підстави) завжди тягне витребування від недобросовісного набувача. Незалежно від того, чи така незаконність пов’язується з волею власника щодо вибуття.
Від недобросовісного набувача («знав або міг знати») майно може бути витребувано завжди. Незалежно чи ця підстава пов’язується з волею на відчуження (передав у користування… тощо).
Від добросовісного набувача – третьої особи – якщо підстава була протиправною та не було волі на відчуження майна, останнє можна витребувати. Законодавець визначив підстави такого витребування, незалежно від добросовісності набувача.
Питання добросовісності набувача розглядається лише, якщо підставою набуття майна набувачем був оплатний правочин, інша оплатна підстава і майно вибуло з володіння власника за його волею.
В судовій практиці такі вимоги ЦК «пом’якшуються» саме за рахунок застосування принципу «добросовісності» як основоположного. Постанова ВП ВС від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16 ( № 12-122гс18).
4. Поняття і значення добросовісності
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України добросовісність є загальною засадою цивільного законодавства.
ЦК встановлює презумпцію добросовісності щодо здійснення особою свого права (ч. 5 ст. 12 ЦК). Добросовісність щодо витребування майна встановлюється законодавцем як «не знав і не міг знати», що інша особа, яка відчужила набувачеві майно, не мала права його відчужувати.
Тлумачення Верховного Суду поняття добросовісності:
Стандартне формулювання наступне: «За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна».
«Набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину» – це формулювання визначає добросовісність чи недобросовісність набувача.
Проте, зазвичай добросовісність розуміється як набуття майна у третьої особи.
5. Критерії добросовісності (ст. 388 ЦК): «Не знав та не міг знати»
Основний підхід ґрунтується на оцінці обставин справи та встановлюється судом в кожному випадку.
Перевага надається саме встановленим обставинам, які вказують на те, що набувач «знав /не знав».
«Міг/повинен був знати» – як критерій добросовісності застосовується радше виняток. Навіть не дивлячись на можливість отримати інформацію щодо історії переходу майна. Така позиція зрозуміла щодо звичайних фізичних осіб, але не завжди виправдана, наприклад, щодо професійних учасників ринку.
Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов’язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна – відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів». Постанова КГС ВС від 13 лютого 2018 року у справі № 910/3496/17.
6. Відсутність добросовісності
Обставини, які виключають добросовісність, це свого роду тест на виключення добросовісності. Так, у практиці ВС вже сформовані такі критерії недобросовісності:
- порушення імперативних норм права виключає добросовісність: абсолютна заборона закону не може бути спростована добросовісністю;
- якщо не порушуються імперативні норми, проте дії є зловживанням правом, добросовісність відсутня. Недопустимість зловживання правом поширюється як на особу, яка посилається на добросовісність, а також її контрагента. Зловживанню правом можна протиставити добросовісність;
- заборона суперечливої поведінки (доктрина venire contra factum proprium) може спростовувати добросовісність. «В основі знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Перелічені критерії мають однакову дію щодо всіх осіб.
«Добросовісність в судовій практиці»:
- Постанова КЦС ВС від 06.11.2019 року в справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17);
- Постанова ОП КЦС ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61- 22315сво18).
7. Співвідношення принципів верховенства права, законності, правової визначеності та добросовісності
Суди застосовують принцип добросовісності в інтересах набувача, тобто в інтересах розвитку цивільного обороту. Цей принцип, на думку судів, створює на стороні набувача правову визначеність. На цьому наполягає також ЄСПЛ, але є застреження.
У справі «Фонд “Батьківська турбота” проти України» (заява № 5876/15), ЄСПЛ вказував на відсутність на національному рівні, визначеного правового регулювання статусу майна колишніх профспілок, тому не має підстав витребувати майно у добросовісних набувачів. Тобто, добросовісність ЄСПЛ пов’язує з правовою визначеністю. Звідси, чи можна допустити, що якщо законодавств є достатньо визначеним, добросовісність не має пріоритету.
Тому, як принцип права у судовій практиці, добросовісність має застосовуватися у разі необхідності усунення прогалин у цивільному законодавстві або щодо об’єктів, правовий режим яких є невизначеним або суперечливим. Таке призначення принципів права у судовому правозастосуванні (ст. 8 ЦК), якщо послідовно дотримуватися норм ЦК. Проте, добросовісність має перевагу над іншими принципами в низці категорій справ.
Чи можна протиставити чи прирівняти принцип добросовісності правовій визначеності? Так, правова визначеність стимулює розвиток цивільного обороту, проте, вже завтра особа, яка набула власність як добросовісний набувач, може її втратити як «неволодіючий власник». У ситуації «правової визначеності» мають знаходитися обидві особи. Суди мають до цього прагнути, вирішуючи спори.
8. Добросовісність в системі цивільних принципів і презумпцій
Добросовісність є принципом і презумпцією в цивільному праві.
Загалом, презумпція добросовісності немає переваги над всіма іншими принципами, які водночас можуть бути презумпціями.
Наприклад, Конституцією України встановлена презумпція (принцип) знання закону. Ч. 2 ст. 68 Конституції України визначає: «Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності». Як презумпція найвищого рівня, вона має перевагу перед всіма іншими презумпціями.
Звісно вона застосовується в тих випадках, коли правове регулювання визначене (чіткий і зрозумілий закон існує), а отже, застосування принципу добросовісності не потребується.
Отже, у разі прогалин чи колізій правового регулювання, принцип добросовісності може застосовуватися, проте, немає переваги над іншими принципами цивільного права. В судовій практиці, як вже зазначалося, перевага надається добросовісності, саме за рахунок максимально широкого розуміння добросовісності, що належить набувачеві, який набув майно не від власника.
9. Доказування добросовісності
Добросовісність як презумпція матеріального права має процесуальне значення та впливає на розподіл доказування. Хто ж має доказувати добросовісність?
Якщо добросовісність є «умовою» набуття права власності (ст. 330 ЦК), набувач має доказати свою добросовісність?
Це загальне правило, у спорі про витребування правові підстави виникнення правового титулу власності доказуються особою, яка наполягає на своєму статусі власника. Спір про віндикацію – це завжди титульний спір для обох сторін.
Водночас, ч. 5 ст. 12 ЦК визначено, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Встановлюється загальна презумпція добросовісності дій.
Як ми знаємо, перевагу в застосуванні має норма, що має спеціальну дію, а отже у віндикаційному спорі саме набувач має обов’язок доказування своєї добросовісності.
Практика касаційних судів щодо доказування добросовісності:
Наразі розподіл доказування не враховує цю особливість та здійснюється за загальним правилом.
«Подаючи позов щодо витребування майна у порядку ст. 388 ЦК на підставі судового рішення про визнання недійсним першого правочину щодо відчуження позивачем спірного майна, позивач (у разі неучасті набувача майна у розгляді справи про визнання недійсним першого правочину щодо відчуження спірного майна) має право доводити відповідними доказами обставини, що свідчать про недобросовісність набувача або які надають право власнику витребувати майно від добросовісного набувача. У свою чергу, відповідач має право надати всі заперечення позивачеві щодо своєї добросовісності чи інших поданих позивачем доказів на підтвердження права витребовувати майно від добросовісного набувача».
Судова колегія відзначила, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося питання добросовісності відповідача у розрізі можливої обізнаності щодо фактів незаконного вибуття спірного майна з володіння позивача. Постанова КГС ВС від 04 липня 2019 року у справі № 913/106/18.
10. Застосування преюдиції, злочин, неправомірні, заборонені дії, судові рішення, які скасовано у спорах «про добросовісність»
Практика ВС, визначає межі дії судового рішення тільки сторонами, які брали участь у справі.
«ВП ВС вже звертала увагу на те, що судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб».
ВП ВС розглядала цю справу з огляду на наявність ВПП щодо застосування ст. 261 ЦК, а саме визначення початкового моменту перебігу позовної давності, зокрема чи має перебіг позовної давності розпочинатись з моменту вибуття спірного майна з володіння боржника, чи з моменту скасування судового рішення, на підставі якого набуто право власності на спірне майно, при розгляді віндикаційних позовів.
Постанова ВП ВС від 2.11.2021 року у справі № 925/1351/19.
Наскільки такий підхід відповідає принципам цивільного процесу, серед яких, обов’язковість судового рішення, яка поширюється не лише на учасників справи ( ст. 18 ЦПК).
Суд першої інстанції зазначив, що поданий позов у цій справі є таким, що пред`явлений у межах позовної давності, оскільки позовну давність за обставинами порушення права в цьому випадку слід обраховувати моменту прийняття рішення Апеляційним судом про скасування рішення міськрайонного суду визнання права власності на спірний об`єкт за одним із продавців.
Було продано завод за відсутності належно оформлених документів про право власності на це майно. Не отримавши свідоцтва про придбання з прилюдних торгів об`єкта нерухомості, продавець звернувся до суду загальної юрисдикції з позовом про визнання права власності. Саме це рішення стало підставою реєстрації права власності на майно, яке неодноразово відчужувалося.
Апеляційний господарський суд зазначив, що проявивши розумну обачність, відповідач міг і повинен був знати про скасування судового рішення, на підставі якого це майно було зареєстровано за продавцем, що ставить під обґрунтований сумнів його добросовісність як набувача за договором.
11. Витребування майна у добросовісного набувача як надмірний тягар. Пропорційність втручання у володіння
Судом, в контексті добросовісності, оцінюється витребування як надмірний тягар.
ВП ВС зробила такий важливий висновок: «За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право відповідача-1 мирно володіти майном, яке він за добросовісної поведінки не міг отримати у власність, є для нього надмірним тягарем». Постанова ВП ВС від 12.09.2023 року у справі 910/8413/21. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень ст. ст. 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України (6.44). Постанова ВП ВС від 2.11.2021 у справі № 925/1351/19.
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном (Постанова ВП ВС від 21.09.2022 року у справі № 908/976/19).
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.