Видача обмежувального припису не суперечить умовам мирової угоди про участь у вихованні та утриманні дитини і не порушує права батька, у разі доведеності факту домашнього насильства

30 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису.У справі, що переглядається, встановлено, що 05 квітня 2018 року затверджено мирову угоду, укладену між подружжям, якою визначено місцем проживання спільної дитини з матір’ю, а також визначено розмір щомісячних аліментів.

Участь батька у вихованні та додатковому утриманні дитини, а також порядок здійснення ОСОБА_2 прав на особисте виховання дитини сторони врегулювали в окремому договорі.

23 лютого 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений договір про участь у вихованні та утриманні дитини, відповідно до якого сторони визначили місцем проживання дитини з матір’ю. Мати може змінювати місце проживання в межах України без попередньої згоди на це батька, однак з обов`язковим його повідомленням не менш ніж за 7 днів до такої зміни. Договором також визначено обов`язок матері забезпечувати до досягнення дитиною десятирічного віку можливості відвідування дитиною батька протягом не менше 14 днів у зимовий період та не менше 60 днів у літній період. До досягнення дитиною п`ятирічного віку відвідування дитиною батька відбуваються разом із матір`ю, а батько забезпечує їх обох належними умовами проживання та харчування, компенсує вартість проїзду матері з дитиною з України до Французької Республіки і назад.

Також встановлено, що31 березня 2019 року заінтересована особа незаконно позбавив волі заявника шляхом зв`язування пластиковими хомутами, застосував до неї сльозогінний балончик та, скориставшись її безпорадним станом, забрав дитину.

Задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису в частині заборони ОСОБА_2 протягом 6 місяців наближатися на 100 метрів до місць проживання (перебування) ОСОБА_1, апеляційний суд керувався тим, що конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, внаслідок якого останній вчинив щодо колишньої дружини домашнє насильство, не врегульовано, стосунки між сторонами залишаються напруженими, отже,існує ризик повторного вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, яке з огляду на характер попередніх дій ОСОБА_2можемати тяжкі наслідки.

Верховний Суд погодився із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції та вважав, що мотивами для ухвалення рішення про часткове задоволення заяви про вчинення обмежувального припису було не звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів, а встановлений та підтверджений належними доказами факт застосування ОСОБА_2 до ОСОБА_1 сльозогінного газу та зв`язування, що правильно було визнано апеляційним судом домашнім насильством, й існування ризику повторного вчинення домашнього насильства з огляду на те, що конфлікт між сторонами не врегульовано.

З огляду на доведеність факту домашнього насильства заінтересованою особою тимчасові обмеження у вигляді видачі обмежувального припису не суперечать умовам мирової угоди та договору про участь у вихованні та утриманні дитини і не порушують права батька.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі No 642/5744/19-ц (провадження No 61-23185св19) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88574941