Суд Європейського Союзу (третя палата) рішенням від 24 вересня 2026 року у справі C-190/25 (Zelabrich), ухваленим за зверненням Вищого земельного суду Штутгарта (Oberlandesgericht Stuttgart, Німеччина) у порядку статті 267 Договору про функціонування Європейського Союзу, роз’яснив застосування статті 19(1) Регламенту Ради (ЄС) № 2201/2003 від 27 листопада 2003 року про юрисдикцію, визнання та виконання рішень у шлюбних справах та у справах щодо батьківської відповідальності (“Брюссель IIa”). Суд дійшов висновку, що провадження в суді держави-члена щодо визнання цивільних наслідків рішення церковного суду про визнання шлюбу недійсним, ухваленого на підставі міжнародного договору між Святим Престолом і цією державою, не є “заявою про анулювання шлюбу” в розумінні статті 19(1) цього регламенту — а отже, не породжує ситуації паралельних проваджень (lis pendens) за цим регламентом.
Обставини справи
Громадянка Німеччини та Італії GT і громадянин росії LS, які постійно проживали в Німеччині, уклали 16 червня 2017 року шлюб у церкві в Неаполі (Італія), зареєстрований того самого дня в органі державної реєстрації актів цивільного стану. 25 січня 2022 року GT подала до Дільничного суду Штутгарта (Amtsgericht Stuttgart) заяву про розірвання шлюбу з LS. Паралельно, 22 липня 2022 року, GT звернулася до Неаполітанського міждієцезального церковного трибуналу з заявою про визнання цього шлюбу недійсним; трибунал задовольнив заяву рішенням від 28 лютого 2024 року, а 27 травня 2024 року Найвищий трибунал Апостольської сигнатури визнав це рішення остаточним і таким, що підлягає виконанню. 31 липня 2024 року до Апеляційного суду Неаполя (Corte di appello di Napoli) подано заяву про визнання цивільних наслідків цього церковного рішення в Італії; на момент розгляду справи Судом ЄС цю заяву ще не було розглянуто по суті.
20 листопада 2024 року Дільничний суд Штутгарта зупинив власне провадження про розірвання шлюбу та пов’язані з ним вимоги, мотивувавши це тим, що в разі визнання Апеляційним судом Неаполя цивільних наслідків церковного рішення про недійсність шлюбу німецьке провадження про розлучення втратить предмет. LS оскаржив цю ухвалу до Вищого земельного суду Штутгарта, наполягаючи, що відповідно до Регламенту № 2201/2003 обов’язок зупинити провадження покладається не на німецький суд, а на італійський суд як на суд, до якого звернулися пізніше.
Питання, поставлені Суду ЄС
Вищий земельний суд Штутгарта звернувся до Суду ЄС із двома питаннями: чи є італійське провадження про визнання цивільних наслідків рішення церковного суду “заявою про анулювання шлюбу” в розумінні статті 19(1) Регламенту № 2201/2003 — і якщо так, чи може суд держави-члена, до якого звернулися першим (у цій справі — німецький суд у справі про розлучення), попри свій пріоритет міжнародної юрисдикції за цим регламентом, все ж зупинити власне провадження на підставі національного права на користь суду, до якого звернулися пізніше.
Аргументація Суду ЄС
Суд ЄС дав негативну відповідь на перше питання, що зробило розгляд другого питання зайвим. Аргументація суду ґрунтується на кількох підставах.
По-перше, на момент звернення до італійського суду шлюб уже був розірваний остаточним і таким, що підлягає виконанню, рішенням церковного суду; провадження про визнання спрямоване виключно на поширення цивільних наслідків цього рішення на правопорядок конкретної держави-члена, а не на вирішення питання про дійсність шлюбу по суті.
По-друге, обсяг перевірки, яку здійснює державний суд у межах такого провадження, обмежений формальними критеріями, визначеними відповідним міжнародним договором зі Святим Престолом (у цій справі — статтею 8(2) Латеранського конкордату 1929 року в редакції 1984 року): юрисдикцією церковного суду, дотриманням процесуальних прав сторін та іншими умовами, встановленими італійським правом для визнання іноземних рішень; державний суд не вправі переглядати таке рішення по суті.
По-третє, це тлумачення підтверджується системним місцем статті 19 у структурі регламенту: ця стаття міститься в главі про юрисдикцію, критерії якої (стаття 3 регламенту) не застосовуються до визнання рішень церковних судів, ухвалених на підставі договорів зі Святим Престолом, — юрисдикція італійського суду в такому провадженні визначається спеціальними правилами відповідного конкордату, а не критеріями цього регламенту. По-четверте, мета статті 63 регламенту, яка передбачає застосування регламенту без шкоди для договорів зі Святим Престолом (укладених, зокрема, з Італією, Іспанією, Мальтою і Португалією), полягає в тому, щоб полегшити визнання рішень церковних судів про недійсність шлюбу в інших державах-членах, а не в тому, щоб поширити на ці рішення всі уніфіковані правила регламенту, включно з правилом статті 19(1) про паралельні провадження.
Що залишилося невирішеним
Оскільки Суд ЄС дав негативну відповідь на перше питання, друге питання — чи міг німецький суд, маючи пріоритетну міжнародну юрисдикцію за регламентом, попри це зупинити власне провадження на підставі національного процесуального права, — залишилося без відповіді як таке, що втратило актуальність.
Це означає, що рішення Суду ЄС прямо не оцінює правомірність ухвали Дільничного суду Штутгарта від 20 листопада 2024 року про зупинення провадження про розлучення; це питання належить вирішити самому Вищому земельному суду Штутгарта з урахуванням роз’яснення, наданого щодо першого питання.
Практичне значення
Рішення актуальне для транскордонних сімейних справ, у яких шлюб укладено за канонічним правом і визнається державою на підставі договору з Святим Престолом (це стосується, зокрема, Італії, Іспанії, Мальти та Португалії), тоді як подружжя одночасно перебуває в юрисдикції іншого суду з питання розірвання шлюбу — ситуація, яка може виникати і в справах за участю громадян України, які уклали шлюб в одній із цих держав, а проживають в іншій державі-члені ЄС.
Практичний висновок полягає в тому, що звернення до суду держави-члена, яка є стороною договору зі Святим Престолом, із заявою про визнання цивільних наслідків уже ухваленого церковним судом рішення про недійсність шлюбу, саме собою не створює за Регламентом № 2201/2003 ситуації паралельного провадження, здатної зобов’язати суд іншої держави-члена, який першим розглядає справу про розлучення між тими самими особами, зупинити власне провадження. Разом з тим, як прямо випливає з відповіді Суду ЄС на друге питання, це рішення не виключає, що такий суд може зупинити провадження з інших, не пов’язаних із статтею 19(1) регламенту підстав національного процесуального права, — оцінка цього питання виходить за межі цього рішення.
Читайте також на ADVOKAT POST
- Розірвання шлюбу з іноземцем: на що слід звернути увагу? – адвокат Юрій Бабенко — практичні аспекти транскордонних справ про розірвання шлюбу, у яких може виникати конкуренція юрисдикцій різних держав.
- Визнання та виконання в Німеччині рішень українських судів у сімейних справах – адвокат Білицький — суміжна проблематика визнання іноземних рішень у сімейних справах у Німеччині, яка виникає і в справі, розглянутій Судом ЄС.
- Розірвання шлюбу з особою, яка проживає на території, що тимчасово не контролюється урядом України – адвокат Гриценко — інший приклад ситуації з ускладненою юрисдикцією в справі про розірвання шлюбу.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.