24 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, про визнання недійсним договору дарування.
Суди встановили, що на підставі свідоцтва про право власності на житло позивачу належала на праві часткової власності 1/3 частка квартири.
Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування частки квартири від 29 листопада 2016 року позивач подарувала ОСОБА_2 належну їй 1/3 частку зазначеної квартири.
Відповідно до пункту 5 договору дарування сторони підтверджують, що волевиявлення є вільним та усвідомленим; укладення цього договору відповідає її інтересам, договір не носить характеру удаваного та фіктивного правочину, спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому, дарування здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства як морального, так і фізичного.
Нотаріусом роз’яснено вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків договору, договір зачитано сторонам уголос, нотаріально засвідчена копія договору видана дарувальнику.
Справа переглядалась судами неодноразово.
Оскарженою постановою апеляційного суду рішення районного суду про відмову в задоволенні позову залишено без змін з посиланням на те, що у справі не встановлено сукупності обставин, які свідчать про те, що ОСОБА_1 неправильно сприйняла фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору дарування. Враховуючи те, що ОСОБА_1 не довела обставин, на які посилалась як на обґрунтування позовних вимог, у суду першої інстанції не було підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним відповідно до статті 229 ЦК України.
Постановою Верховного Суду судові рішення залишено без змін з огляду на таке.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
На відміну від договору дарування, за договором довічного утримання (догляду), який згідно з позовними вимогами мала на увазі позивач, одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувач) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно, що унормовано статтею 744 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтями 229 – 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
За змістом частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий
правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка
щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Отже, наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз’яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров’я та потреба у зв’язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірному будинку після укладення договору дарування.
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку, що позивачем під час розгляду справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на час укладення оспорюваного правочину сторони мали намір укласти договір довічного утримання, що вони досягли згоди щодо істотних умов договору довічного утримання та, що позивач на час укладення оспорюваного правочину перебувала у такому стані, що потребувала сторонньої допомоги, або була
нездатна усвідомити зміст укладеного договору, який їй було роз’яснено
нотаріусом.
При цьому наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків у результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення таких правочинів, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваних правочинів.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 337/5653/19 (провадження № 61-3221св23) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/111278872.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.