Застосування норм процесуального права у спорах про стягнення заборгованості за кредитним договором: ОП КГС ВС

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), стороною якого не є, позивач зобов’язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, –перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Наявність у кредитному договорі (стороною у якому позивач не є) положень про сплату позичальниками винагороди за користування кредитом не свідчить про безумовне порушення відповідними умовами цих кредитних договорів майнових прав позивача як особи, яка стала власником майна, переданого в іпотеку в забезпечення виконання зобов’язань за цими кредитними договорами.

16 жовтня 2020 року об’єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду розглянула справу за позовом за позовом ТОВ «Тех-Трейд-Інвест» до АТ«КБ «ПриватБанк», ТОВ «Парктур», ТОВ «Скорзонера», ТОВ «Шелта», ТОВ «Аспект» про визнання недійсними пунктів договорів.

Позивач, вважаючи порушеними свої права, звернувся з позовом у цій справі про визнання недійсними окремих пунктів кредитних договорів, стороною яких він не є; акцентував, що став власником майна, переданого в іпотеку, згідно з договорами іпотеки, укладеними на забезпечення виконання зобов’язань за цими кредитними договорами,а умови спірних кредитних договорів, які стосуються нарахування винагороди за користування кредитом, суперечать вимогам закону, збільшують обсяг його відповідальності перед банком, тому мають бути визнані недійсними у судовому порядку.

Тобто у цій справі позов про визнання недійсними кредитних договорів у частині сплати винагороди за користування кредитом подала особа, яка не була стороною цих кредитних договорів,–заінтересована особа.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та задовольняючи позов, апеляційний суд дійшов висновку, що оспорювані пункти спірних кредитних договорів порушують права позивача, оскільки фактично збільшують суму заборгованості позичальників за кредитними договорами, виконання зобов’язань за якими забезпечено іпотекою належного позивачеві майна на яке, відповідно, банк набуває право звернення стягнення у разі невиконання позичальниками умов таких кредитних договорів.

Об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погодилася з таким висновком і зазначила таке.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов’язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, -перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Наявність у спірних кредитних договорах (стороною у яких позивач не є) положень про сплату позичальниками –відповідачами винагороди за користування кредитом не свідчить про безумовне порушення відповідними умовами цих кредитних договорів майнових прав позивача як особи, яка стала власником майна, переданого в іпотеку у забезпечення виконання зобов’язань за цими кредитними договорами; за наслідками задоволення такого позову має відбуватися поновлення (захист) майнових прав позивача або ж його інтереси можуть бути реалізовані, внаслідок чого він здатний буде набути прав. Проте заявлені у справі вимоги не спрямовані безпосередньо на відновлення прав ТОВ “Тех-Трейд-Інвест”, оскільки стосуються зобов’язань, стороною яких це товариство не є, а тому такі вимоги спрямовані на захист прав сторін кредитних договорів, які одночасно визначені відповідачами у справі, що свідчить про неправильно обраний позивачем у наведеному випадку спосіб захисту порушеного, на його думку, права.

Разом із тим у справі, що розглядається, йдеться про оскарження дійсності окремих пунктів кредитних договорів, які було укладено до фактичного утворення позивача (ТОВ “Тех-Трейд-Інвест”) у формі товариства з обмеженою відповідальністю (дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи -23.04.2015), а саме –кредитних договорів, укладених між відповідачами і ПАТ “КБ “ПриватБанк”, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про порушення такими кредитними договорами прав позивача, позаяк юридична особа до її створення не могла мати жодних прав та обов’язків. Крім того, на час внесення до статутного капіталу ТОВ “Тех-Трейд-Інвест” (позивача) майна, що є предметом іпотеки за іпотечними договорами, укладеними в забезпечення виконання зобов’язань за спірними кредитними договорами, такі кредитні договори вже містили умови стосовно сплати позичальниками винагороди за користування кредитом, вони були погоджені їх сторонами та виконувалися, а право власності на зазначене майно (предмет іпотеки) вже було обмежено у встановлений чинним законодавством спосіб (перебувало в іпотеці), про що позивач був обізнаний, ТОВ “Тех-Трейд-Інвест” таким чином взяв на себе, у тому числі, ризик настання відповідних наслідків у виді невиконання боржниками (позичальниками) своїх кредитних зобов’язань.

Ураховуючи зазначене та зважаючи на викладені положення законодавства, об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у свою чергу, вважає наявними підстави для відступлення від висновку, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі No 904/8902/17, зокрема в частині наявності підстав та правомірності задоволення позову про визнання недійсними умов договору, стороною якого позивач не є, без дослідження і встановлення обставин порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладання оспорюваного договору.

Детальніше з текстом постанова ОП КГС ВС від 16 жовтня 2020 року у справі No 910/12787/17 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92705206.