У червні 2019 року місцевий суд частково задовольнив позов про стягнення з відповідачки грошових коштів як безпідставно отриманих.
Апеляційний суд у грудні 2019 року скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що кошти позивач перераховував на рахунок відповідачки добровільно та без зазначення призначення платежу для ведення спільного бізнесу, придбання товару тощо, а тому ці кошти не є отриманими відповідачкою безпідставно в розумінні ст. 1212 ЦК України і такими, що підлягають поверненню.
У січні 2020 року місцевий суд задовольнив клопотання відповідачки про скасування заходів забезпечення позову, вжитих у січні 2018 року, а саме арешту квартири та двох автомобілів, мотивувавши це тим, що апеляційний суд відмовив у задоволенні позову, а тому підстав для збереження заходів його забезпечення вже немає.
Апеляційний суд у липні 2020 року за заявою позивача зупинив провадження у справі про оскарження скасування забезпечення позову до розгляду Верховним Судом судових рішень по суті спору, вказавши, що підставою для такого скасування стала саме постанова апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, яка оскаржена до касаційної інстанції та дію якої ВС зупинив до закінчення розгляду справи касаційним судом.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, застосувавши доктрину venire contra factumproprium (заборона суперечливої поведінки), та скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі щодо скасування забезпечення позову, передав у цій частині справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, зробивши такі правові висновки.
Колегія суддів ВС указала, що апеляційний суд зупинив провадження у справі щодо скасування забезпечення позову на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, яка зобов’язує суд зупинити провадження у разі об’єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи – до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Проте тлумачення цього пункту свідчить, що зупинення провадження із посиланням на нього можливе до вирішення саме іншої справи. А можливість зупинення провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України в разі оскарження судових рішень у тій самій справі, яка переглядається, виключається. Тому апеляційний суд зробив неправильний висновок про наявність підстав для зупинення провадження, і оскаржена ухвала апеляційного суду перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Постанова Верховного Суду від 4 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434св20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/98881542.