Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
З 21 вересня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрований в Раді адвокатів Київської області та набув право на заняття адвокатською діяльністю.
29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 через Єдиний портал електронних послуг «Дія» подав заяви до Шевченківської районної філії Київського міського центру зайнятості про надання статусу безробітного та про призначення допомоги по
безробіттю, на підставі яких йому надано статус безробітного та призначено
допомогу по безробіттю на підставі частини першої статті 43 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
12 березня 2021 року провідним інспектором відділу розслідування страхових
випадків Київського міського центру зайнятості за участю начальника того ж
відділу складено акт, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_1 в період
перебування на обліку в центрі зайнятості в статусі безробітного був зареєстрований в Раді адвокатів Київської області та мав право на здійснення
індивідуальної адвокатської діяльності.
09 квітня 2021 року Київський міський центр зайнятості наказом припинив реєстрацію ОСОБА_1 як безробітного, у зв`язку із встановленням факту подання
особою недостовірних даних та документів, зокрема наявності у нього свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а також припинив виплату йому
допомоги.
Крім того, позивач прийняв рішення про повернення ОСОБА_1 нарахованого та виплаченого матеріального забезпечення у розмірі 34 056,47 грн, про що відповідач був повідомлений, проте коштів у добровільному порядку не повернув, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції відмовив в задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 не займався підприємницькою діяльністю та не отримував доходу від неї.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 не зупинив дію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю при поданні заяви про надання йому статусу безробітного, а тому не міг вважатися незайнятою особою та не мав права на отримання допомоги по безробіттю.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність і працює
індивідуально, є самозайнятою особою.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать, зокрема, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств).
За правилами пункту 63.5 статті 63 ПК України всі фізичні особи – платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом. Фізичні особи – підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» до платників
єдиного внеску віднесено осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особа після отримання свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю має право на роботу та отримання доходу від цієї роботи, набуває статусу самозайнятої особи і повинна
сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому законодавець не позбавляє адвоката статусу особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, на період неотримання останнім
заробітку (доходу) та не звільняє адвоката від обов`язку сплачувати цей єдиний
внесок.
Крім того, адвокат має право на власний розсуд та без зазначення конкретних причин у будь-який час зупинити свою адвокатську діяльність після чого він втрачає статус особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, та відповідно самозайнятої особи, оскільки такий адвокат не має права здійснювати адвокатську діяльність (стаття 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також право на заняття адвокатською діяльністю може бути припинено відповідно до частини третьої статті 32 того ж Закону. У разі припинення права на заняття адвокатською діяльністю особа також не може працювати адвокатом.
Відомості про зупинення чи припинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України (частина шоста статті 31 та частина сьома статті 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
У таких випадках та за відсутності іншого виду зайнятості і неможливості реалізувати своє право на працю в інший спосіб така особа може набути статусу
безробітного.
Проаналізувавши наведене вище, Велика Палата Верховного Суду виснує, що відповідно до статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» адвокат, право на заняття адвокатською діяльністю якого не зупинено і не припинено, є особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (забезпечує себе роботою самостійно), та віднесений до категорії зайнятого роботою населення і це виключає можливість надання йому статусу безробітного.
Так, ОСОБА_1 з 21 вересня 2018 року зареєстрований у Єдиному реєстрі адвокатів України та має право на здійснення індивідуальної адвокатської діяльності. Відомості щодо зупинення чи припинення його права на заняття
адвокатською діяльністю у матеріалах справи відсутні, суди такі факти також не
встановили.
Положеннями пунктів 1, 2, 8 частини першої статті 45 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що реєстрація безробітного припиняється,
зокрема у разі: зайнятості особи; встановлення факту подання особою
недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про
надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального
забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.
Частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття» передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов
язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Зважаючи, що ОСОБА_1 має роботу і наділений правом на заняття адвокатською діяльністю він не може бути визнаний безробітним. Подання ним недостовірних даних Шевченківській районній філії Київського міського центру зайнятості щодо цього, призвели до безпідставного нарахування та виплати йому допомоги. Виплачені ОСОБА_1 кошти підлягають стягненню з нього на підставі частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття» у розмірі визначеному апеляційним судом.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не отримував заробітку (доходу) від адвокатської діяльності, а тому мав право на отримання допомоги по
безробіттю, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду, оскільки наявність в особи права на заняття адвокатською діяльністю унеможливлює надання їй статусу безробітного та призначення відповідної допомоги.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 28 серпня 2024 року у справі №761/38813/21 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/121571331
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.