У листопаді 2019 року в Україні було створено самоврядну організацію арбітражних керуючих – Національну асоціацію арбітражних керуючих України (НААКУ). Про те, що вдалося зробити за рік роботи, з якими викликами стикається спільнота і яким бачить подальший розвиток своєї сфери Advokat Post поспілкувався з головою НААКУ Миколою Лукашуком.
Минув майже рік з часу створення Національної асоціації арбітражних керуючих України. Розкажіть будь ласка, за цей час, які з поставлених цілей вдалося реалізувати? Які головні здобутки асоціації? А з якими проблемними питаннями ви стикнулися?
З часу створення Асоціації прийшло розуміння – створено НААКУ перешкодило асиміляції професії арбітражного керуючого. Адвокатура як інституція, яка найбільш стрімко розвивається кількісно, поглинала б арбітражних керуючих. І арбітражний керуючий замість самостійної професії на стику економіки, менеджменту і права перетворився б на додаткову кваліфікацію адвоката. Зараз ми будуємо нову модель взаємовідносин з адвокатурою – ефективна синергія на принципах взаємоповаги. Відповідно, одна з цілей вже досягнута – суверенність професії арбітражного керуючого.
Саморегулівна організація будується на кращих європейських практиках для неурядових організацій – на сьогодні до прийняття управлінських рішень залучено близько 20% дійсних членів НААКУ – це члени Рад арбітражних керуючих регіонів. Ще у грудні 2019 року виникали думки про обмеженння кількісного складу Рад регіонів, їх прив’язки до кількості арбітражних керуючих тощо. На перший погляд, це мало підвищити ефективність управління організацією. А на погляд другий – зменшувало прозорість, падав би рівень довіри. Врахуємо, що рік тому не існувало абсолютно нічого, що об’єднувало б арбітражних керуючих і стимулювало б їх довіряти один одному. Були тільки спільні наради в областях, нечасті і недешеві заходи розважально-пізнавального характеру. І от тепер кожного арбітражного керуючого забезпечено зворотним зв’язком як напряму з членами Ради арбітражних керуючих України, так і через регіональні Ради, що дозволяє вносити послідовні зміни в хід реалізації програми діяльності НААКУ з метою підвищення якості діяльності. Голос кожного почутий – DONE!
А які є проблеми в розбудові регіональних рад арбітражних керуючих?
– В розбудові регіональних рад (на сьогодні їх уже 21, і ще 2 на підході) проблема лише одна – як направити ентузіазм «активу» регіонів на досягнення загальних цілей саморегулювання професії. Не будемо забувати, що жоден член органів НААКУ не отримує від цієї діяльності будь-якого матеріального профіту. З посмішкою іноді згадую минулорічні словесні баталії перед установчим з’їздом арбітражних керуючих України – чи має бути праця членів самоуправління оплачуваною? Зараз про це ніхто навіть не згадує, професіонали виділяють власний час, витрачають хай невеликі, але власні кошти на організаційні заходи. Деякі регіональні ради навіть просять: «Дайте нам більше роботи!». В інституційній розбудові в розрізі регіонів сподіваємося на допомогу нашого європейських партнерів – Проєкту ЄС Право-Justice. Так, на початку жовтня має відбутися тренінговий захід для центральних та регіональних органів НААКУ, маємо освоїти навички розроблення довгострокового плану діяльності на основі матриці результатів, визначення принципів поведінки організації тощо.
Наскільки мені відомо, продовжується діалог з Мінюстом стосовно передачі повноважень по контролю за арбітражними керуючими саморегулівній організації. Розкажіть, будь ласка, в чому будуть переваги передачі повноважень і на якій стадії зараз перемовини?
Про передачу контролю за арбітражними керуючими говорити трохи зарано. Мова наразі йде не про передачу контролю в цілому, оскільки це суперечитиме основам існуючої системи банкрутства. Зараз питання в тому, аби державний орган розмежував сфери: залишивши собі наглядові функції у сфері додержання законодавства, Мінюст має віддати на користь органів саморегулівної організації питання додержання професійної етики арбітражними керуючими. Це власна функція СРО. І для її успішної реалізації ми зараз вибудовуємо власну систему самоконтролю. Будуємо на наших головних принципах: прозорість, довіра, верховенство права, ефективність.
Діяльність арбітражних керуючих зазвичай не привертає так багато уваги суспільства, як, наприклад, робота адвокатів. Але все ж подекуди в інформаційному просторі з’являється інформація про резонансі справи, в яких задіяні арбітражні керуючі. Скажіть, будь ласка, наскільки важко працювати у таких резонансних справах? І з якими ризиками ви стикаєтесь у таких випадках?
Специфіка банкрутських справ в тому, що вони складні всі без виключення. Уявіть, в одній справі про банкрутство можуть розглядатися 50 заяв кредиторів (аналог позовного провадження), на повний розгляд яких відведено від 40 до 60 днів, а також сотні позовів про стягнення заробітної плати і компенсацій, витребування майна тощо. Чому резонанс виникає лише іноді? А тому, що справи про банкрутство – переважно справи про гроші, а гроші, як відомо, полюбляють тишу. Гамір виникає тоді, коли на кону або дуже великі гроші (це про конфлікт між кредиторами), або у справу втручається держава, яка зазвичай поводить себе як слон у лавці посуду (веду мову про правоохоронців). Арбітражному керуючому не звикати до уваги і контролю – наша професійна діяльність відкрита та підзвітна всім учасникам провадження. Ризики у резонансних справах передусім репутаційні – неможливо негайно довести правоту власних рішень всім хейтерам одночасно, а іноді це навіть заборонено законом (наприклад, на стадії розпорядження майном боржника ще діє комерційна таємниця боржника). Так і втрачається гудвіл арбітражного керуючого: не відповів на голослівне звинувачення у публічному просторі – значить, щось приховує.
Майже рік назад набув чинності Кодексу з питань банкрутства. Розкажіть, будь ласка, які проблеми в практиці арбітражних керуючих вдалося усунути завдяки цьому кодексу? І чи створив він якісь додаткові складнощі в їхній роботі?
Кодекс України з процедур банкрутства – нова парадигма українського конкурсного процесу. Але не перша. За 20 років існування професії арбітражні керуючі проходять третій етап докорінного реформування системи. Є позитивні зміни, у процедур банкрутства нарешті з’явилася оголошена мета – задоволення вимог кредиторів. Можна довго сперечатися, чи ця мета правильна, казати про те, що вона не враховує суспільні інтереси тощо, але вона є! Про усунення проблем ми поговоримо пізніше, коли запрацює весь інструментарій Кодексу – нові реєстри, електронний кабінет арбітражного керуючого тощо. Задекларовані в Кодексі права арбітражного керуючого мають бути забезпечені підтримкою держави, тоді й обов’язки будуть виконуватися належним чином.
Наразі іде багато розмов про необхідність проведення нової судової реформи. Різні концепції пропонує Офіс президента, Національна рада реформ, інша сторони. Скажіть чи є потреба в цьому контексті вносити якісь зміни до законодавства, яке регулює діяльність арбітражних керуючих?
Прохання до ініціаторів судових реформ – не чіпати систему господарських судів. В ній працюють справжні професіонали конкурсного процесу, і працюють ефективно. Щодо реформування спеціального законодавства, то вже рік працює відповідна Робоча група при Міністерстві юстиції України, до якої входять і народні депутати, і представники банківської спільноти, і «Кредитний майдан». Ця структура фільтрує і узагальнює всі ініціативи, дає їм ладу, законопроектною роботою забезпечує рівновагу між бажанням кредиторів будь-якою ціною задовольнити свої вимоги і справедливими запитами боржників на можливість відновлення платоспроможності.
Ще одне питання щодо законодавчого регулювання. Ст. 28 КпЗБ передбачає, що при призначенні судом розпорядника майна, кандидатури арбітражних керуючих відбираються Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою. Але ця система наразі ще повною мірою не працює. Тож як зараз відбирають арбітражних керуючих? Чи виникли якісь додаткові проблеми в цьому напрямі?
У питанні автоматизованого відбору арбітражного керуючого для участі у справі ЄСІТС не працює взагалі. Наразі порядок відбору не врегульовано жодним нормативним документом, відбір здійснюється на стороні Державної судової адміністрації за непрозорими критеріями в незрозумілій черговості. Суд робить запит через систему діловодства суду, у відповідь приходить довідка з трьома кандидатурами арбітражних керуючих. Арбітражні керуючі в більшості своїй не задоволені роботою системи.
До речі, про ЄСІТС. Наскільки мені відомо, ДСА, ВРП, інші органи суддівського самоврядування розробляють зміни до процесуальних кодексів, щоб забезпечити повноцінну роботу окремих підсистем ЄСІТС ще до комплексного її запуска. Свої пропозиції надавала також НААУ. Чи включалася Національна асоціація арбітражних керуючих до цих процесів? Які питання в роботі електронних сервісів потребують додаткового врегулювання з вашої точки зору?
Черговий проект функціонування відповідного модулю ЄСІТС наразі ще не розглядався Радою арбітражних керуючих України, але не за браком часу. З червня 2020 року на підписі у Президента України перебуває прийнятий Верховною Радою України закон (законопроєкт №2276), який тимчасово (до повномасштабного впровадження ЄСІТС) змінює порядок відбору, надаючи ініціюючому кредитору право пропонувати суду кандидатуру арбітражного керуючого для участі у справі, така собі винагорода за сміливість в поданні заяви про відкриття провадження у справі. Разом з тим, розроблений Мінюстом комплексний законопроєкт про зміни до Кодексу (поданий до Кабміну) передбачає, що вищезазначений ініціативний порядок запроваджується на постійній основі, а автоматизований відбір за принципом випадкового вибору залишається лише у випадку подання заяви про самобанкрутство юридичної особи. Моє особисте бачення системи відбору: 1) фізична особа-боржник, яка ініціює своє банкрутство, повинна мати право самостійно обрати собі керуючого реструктуризацією. Логіка проста: людина має власний план виходу із кризи і потребує допомоги професіонала, відповідно, має право його обрати; 2) для корпоративних банкрутств – автоматизований відбір за принципом випадкового вибору однієї кандидатури арбітражного керуючого. Такий підхід наразі діє в Македонії, Угорщині, Сербії, КНР та інших країнах.
Як вплинув карантин на роботу арбітражних керуючих? Чи надавала держава допомогу в забезпеченні них засобами персонального захисту? І загалом, чи потребують арбітражні керуючі якоїсь додаткової підтримки в цьому напрямі?
Арбітражні керуючі – ті учасники судочинства, роботи яких локдаун майже не торкнувся. Рішення у справах про банкрутство набирають чинності негайно після винесення, відповідно, не було і проблем з відстроченням їх вступу в силу. В організаційному плані арбітражним керуючим, звичайно ж, стало важче: це і проблеми з транспортом, і ускладнені процедури зборів кредиторів з дотриманням карантинних заходів. Держава у забезпеченні заходами персонального захисту допомоги не надавала, а ми про неї і не просили, бо не було відповідного запиту від спільноти. Арбітражний керуючий звик покладатися у своїй діяльності не на державу, а сам на себе. А протягом останнього року може розраховувати на підтримку і колег, адже просити про підтримку і отримати допомогу саморегулівної організації може кожен її член.