Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК, якщо потерпіла особа знає, що в неї немає зобов’язання для сплати коштів, проте здійснює таку сплату

11 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Суди встановили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-
продажу, за умовами якого ОСОБА_1 купив у ОСОБА_2 частку у статутному капіталі ТОВ «Таращамолоко» у розмірі 5 100,00 грн, що становить 17 % статутного капіталу.

Згідно з пунктом 3.1 договору ціна договору складала 5 100,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору. Водночас, ОСОБА_2 склав розписку такого змісту: «Я, ОСОБА_2, одержав 800 000 грн (вісімсот тисяч)», про що розписався. Оригінал цієї розписки знаходиться у позивача ОСОБА_1.

Різниця між ціною договору та фактично отриманою відповідачем сумою складає 794 900,00 грн, які відповідач набув без достатньої правової підстави.

Позивач направив відповідачу вимогу про повернення йому надлишково
сплачених грошових коштів у сумі 794 900,00 грн до 11 квітня 2021 року, однак
відповідач вказані грошові кошти не повернув.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1, посилаючись на положення статті 1212 ЦК України, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 794 900,00 грн, тобто різницю між ціною договору та коштами, які отримав відповідач за розпискою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач набув грошові кошти від позивача в сумі 794 900,00 грн без достатньої правової підстави, а тому дійшов висновку про те, що вказана сума грошових коштів підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що надана позивачем розписка, оригінал якої досліджено апеляційним судом, не містить жодних даних про те, що грошові
кошти у сумі 800 000,00 грн отримані ОСОБА_2 саме від позивача та на виконання договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі ТОВ «Таращамолоко», а тому вказана розписка не є доказом того, що ОСОБА_2 отримав від позивача вказану суму на виконання умов зазначеного договору та що вказані кошти набуті ним без достатньої правової підстави.

Верховний Суд вважав, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 794 900,00 грн на підставі статті 1212 ЦК України, проте помилився щодо мотивів такої відмови з огляду на таке.

Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип
добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов’язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової
підстави (яке іменується також зобов’язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягають поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають
безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі, слід враховувати, що акти
цивільного законодавства мають відповідати змісту загальних засад, зокрема
добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов’язання (відсутній обов’язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Апеляційний суд не звернув уваги, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов’язання (відсутній обов’язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

У справі, яка переглядалася, ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 кошти, знаючи, що між
ним та відповідачем відсутнє зобов’язання (відсутній обов’язок) з повернення коштів, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 794 900,00 грн.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну
скаргу потрібно задовольнити частково, а постанову суду апеляційної інстанції
змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі No 548/741/21 (провадження No 61-1022св22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108414713.