Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого – Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 ,
відповідач – ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 12 квітня 2018 року між ним та відповідачем укладений договір купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі ТОВ «Таращамолоко», посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Корнійчуком В. І., за умовами якого він купив у відповідача частку у статутному капіталі ТОВ «Таращамолоко» у розмірі 5 100,00 грн, що складало 17 % статутного капіталу.
Згідно з пунктом 3.1. вказаного договору ціна договору складала 5 100,00 грн, які позивач сплатив відповідачеві до підписання цього договору.
Вказаний факт підтверджується розпискою від 12 квітня 2018 року, написаною відповідачем, оригінал якої знаходиться у нього (позивача), та згідно з якою відповідач отримав 800 000,00 грн.
Різниця між ціною договору та фактично отриманою відповідачем сумою складає 794 900,00 грн, які відповідач набув без достатньої правової підстави.
06 квітня 2021 року він направив відповідачу вимогу про повернення йому надлишково сплачених грошових коштів у сумі 794 900,00 грн до 11 квітня 2021 року, однак відповідач вказані грошові кошти не повернув.
Вважав, що договір купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі ТОВ «Таращамолоко» від 12 квітня 2018 року є правовою підставою лише для сплати позивачем ціни частки 17 % статутного капіталу ТОВ «Таращамолоко» у розмірі 5 100,00 грн, будь-яких інших підстав для сплати ним на користь відповідача 794 900,00 грн договір не містить.
Отже, відповідач набув від нього грошові кошти в сумі 794 900,00 грн без достатньої правової підстави, а тому вони підлягають поверненню на його користь.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статті 1212 ЦК України, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 794 900,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 18 серпня 2021 року, ухваленим у складі судді Коновод О. В., позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 794 900,00 грн та судовий збір у сумі 7 949,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач набув грошові кошти від позивача в сумі 794 900,00 грн без достатньої правової підстави, а тому дійшов висновку про те, що вказана сума грошових коштів підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 18 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що надана позивачем розписка від 12 квітня 2018 року, оригінал якої досліджено апеляційним судом, не містить жодних даних про те, що грошові кошти у сумі 800 000,00 грн отримані ОСОБА_2 саме від позивача та на виконання договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі ТОВ «Таращамолоко» від 12 квітня 2018 року, а тому вказана розписка не є доказом того, що ОСОБА_2 отримав від позивача вказану суму на виконання умов вищезазначеного договору та що вказані кошти набуті ним без достатньої правової підстави.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У січні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що особа, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, що спростовують зміст боргового документа або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє. Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.
Відповідач не заперечував те, що розписка від 12 квітня 2018 року написана ним особисто, доказів того, що ОСОБА_1 незаконно заволодів розпискою, немає, доказів, у зв`язку з якими іншими правовідносинами була написана розписка та кому саме, відповідач не надав, підстави для сплати коштів у сумі 794 900,00 грн відсутні, розписка від 12 квітня 2018 року підтверджує факт отримання відповідачем від ОСОБА_1 коштів в сумі 794 900,00 грн без правової підстави, у зв`язку з чим надлишково сплачені кошти підлягають стягненню.
Підставами касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 583/97/19 (провадження № 61-13172св19), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20 (провадження № 61-4560св21).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі ТОВ «Таращамолоко», посвідчений 12 квітня 2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Корнійчуком В. І.
За умовами вказаного договору ОСОБА_1 купив у ОСОБА_2 частку у статутному капіталі ТОВ «Таращамолоко» у розмірі 5 100,00 грн, що становить 17 % статутного капіталу.
Згідно з пунктом 3.1. договору ціна договору складала 5 100,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору.
12 квітня 2018 року ОСОБА_2 склав розписку такого змісту: «Я, ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_1 , виданий 11.07.2006 року Хорольським РВ УМВС), одержав 800 000 грн (вісімсот тисяч)», про що розписався.
Оригінал цієї розписки знаходиться у позивача ОСОБА_1
06 квітня 2021 року позивач направив відповідачу вимогу про повернення грошових коштів, в якій просив відповідача повернути надлишково сплачені йому кошти в сумі 794 900,00 грн у термін до 11 квітня 2021 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду відповідає не у повній мірі.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2018 року купив у ОСОБА_2 частку у статутному капіталі ТОВ «Таращамолоко» у розмірі 5 100,00 грн,які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору.
Отже, розрахунок за вказаним договором здійснений у сумі 5 100,00 грн та не передбачав видачу окремої розписки.
12 квітня 2018 року ОСОБА_2 склав розписку, згідно з якою одержав 800 000,00 грн. Оригінал цієї розписки знаходиться у позивача.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статті 1212 ЦК України, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 794 900,00 грн, тобто різницю між ціною договору та коштами, які отримав відповідач за розпискою.
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 794 900,00 грн на підставі статті 1212 ЦК України, проте помилився щодо мотивів такої відмови, з огляду на таке.
Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Апеляційний суд не звернув уваги, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).
Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог стягнення коштів у розмірі 794 900,00 грн.
За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, однак помилився щодо мотивів такої відмови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, а постанову суду апеляційної інстанції змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги підлягає зміні лише мотивувальна частина постанови апеляційного суду, а по суті вирішення позову – залишається без змін, відсутні, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а у решті – залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець