25 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2018 року у справі No 809/1567/17 (провадження No К/9901/47325/18) за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач в період1993-1994 роках проходив військову підготовку при Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті, за результатами якої 14 червня 1994 року отримав військове звання лейтенант запасу.
З 1 лютого 1995 року по 9 серпня 2017 року позивач проходив військову службу в органах СБУ на посадах офіцерського складу.
Після звільнення з військової служби позивач подав заяву до відповідача про видачу посвідчення ветерана військової служби і нагрудного знака відповідно до статей 5,10 Закону України від 24 березня 1998 року No 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (далі – Закон No203/98-ВР), оскільки прослужив на військовій службі більше 25 років.
Відповідач, розглянувши вищевказану заяву надав позивачу відповідь про відмову у наданні статусу ветерана військової служби, а також у видачі посвідчення ветерана військової служби.
Уважаючи, що відповідач безпідставно відмовив у наданні статусу, ОСОБА_1 звернувся до суду для захисту своїх порушених прав.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відсутні правові підстави для надання позивачу статусу ветерана військової служби, а також у видачі посвідчення ветерана військової служби.
Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до пункту 6статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року No2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу»(далі – Закон No2232-XII) до видів військової служби відносяться: 1) строкова військова служба; 2) військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; 3) військова служба за контрактом осіб рядового складу; 4) військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; 5) військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділенні військової підготовки; 6) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; 7) військова служба за призовом осіб офіцерського складу.Пунктом 1статті 8 Закону No2232-XIIпередбачено, що підготовка громадян України до військової служби включає патріотичне виховання, допризовну підготовку, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, підготовку у військових оркестрах, військових ліцеях та ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою, підготовку до вступу у вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, військову підготовку у вищих навчальних закладах за програмою підготовки офіцерів запасу, фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня освітньої підготовки, вивчення державної мови.
Згідно частини четвертої, п’ятої статті 11 Закону No2232-XII військова підготовка за програмою підготовки офіцерів запасу включається до навчальних планів вищого навчального закладу як окрема навчальна дисципліна. Програми військової підготовки розробляються згідно з вимогами кваліфікаційних характеристик офіцерів запасу за відповідною військово-обліковою спеціальністю. Порядок розроблення та затвердження кваліфікаційних характеристик офіцерів запасу та програм військової підготовки офіцерів запасу визначається Міністерством оборони України.
Громадянам України, які мають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли повний курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу, склали встановлені іспити та атестовані до офіцерського складу, присвоюється відповідне первинне військове звання офіцера запасу. У разі потреби вони за наказом Міністра оборони України підлягають призову для проходження військової служби осіб офіцерського складу.
Відповідно до встановлених судами обставин справи період військової служби позивача становить: 1) військова служба на офіцерських посадах СБУ з 1 лютого 1995 року по 9 серпня 2017 року становить 22 роки 6 місяців і 8 днів; 2) вислуга років у пільговому обчисленні – 6 років 11 місяців 1 день. Отже, загальна військова служба позивача становить 29 років 5 місяців і 9 днів.
Проаналізувавши положення пункту 1 частини першої статті 5, статті 10 Закону No 203/98-ВР, а також пункту 6 статті 2, пункту 1 статті 8, частини четвертої, п’ятої статті 11 Закону України від 25.03.1992 No 2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу» Верховний Суд дійшов висновку, що час навчання позивача у цивільному вищому навчальному закладі, у тому числі проходження ним військової підготовки з наступним присвоєнням звання лейтенанта запасу не відноситься до військової служби і не може бути врахований до вислуги років передбаченої Законом No 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 25 лютого 2021 року No 809/1567/17 можна ознайомитися за посиланням – http://reyestr.court.gov.ua/Review/95139198.