Чому бажання нотаріусів реєструвати укладення та розірвання шлюбів порушує Закони України та Конвенцію?

У Верховній раді України зареєстровано проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення регулювання нотаріальної діяльності» за номером 5644.

Про це йдеться у картці законопроєкту, розміщеному на сайті ВРУ.

Відповідно до висновку Головного науково-експертного управління, законопроєкт містить ряд недоліків та не слідує заявленій меті.

Проект передбачає надати нотаріусам повноваження щодо реєстрації укладення та розірвання шлюбу (зміни до ст. ст. 28, 29, 45, 106, 107 СК тощо). ГНЕУ вважає, що це не узгоджується зі ст. 34 Закону, у якій визначається перелік нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси. Вчинення подібних дій не входить до цього переліку.

До того ж, покладання таких функцій на нотаріуса не узгоджуються і з визначеною у ст. ст. 4 та 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» системою органів державної реєстрації актів цивільного стану, згідно з якою суб’єктами державної реєстрації є: відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських, міськрайонних управлінь юстиції;виконавчі органи сільських, селищних і міських рад;дипломатичні представництва і консульські установи України.

Це також не узгоджується й зі ст. 14 та ст. 15 цього ж Закону, згідно з якими заява для державної реєстрації або розірвання шлюбу подається до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Головним управлінням не підтримується пропозиція розірвання шлюбу подружжям, яке має дітей, шлюбних відносин в органах реєстрації актів цивільного стану або нотаріусом (ч. 2 ст. 106 СК та виключення з ч. 3 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) слів «за заявою подружжя, яке має дітей»).

На погляд ГНЕУ, ця пропозиція проекту не відповідає Конвенції про права дитини (від 20.11.1989, набула чинності для України 27 вересня 1991 року) та не враховує інтереси дітей, що є прямим порушенням ст. 3 Конвенції про права дитини. Адже ст. 9 Конвенції про права дитини покладає на державу зобов’язання, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Пропозиція проекту не відповідає також ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.