В Україні склалася дивна, але вже звична схема: щойно йдеться про адвокатуру — говорять не адвокати, а люди, які себе призначили “пояснювачами” професії. Вони “краще знають” усе: і дисциплінарну відповідальність, і Правила адвокатської етики, і як адвокатам “правильно” поводитися в соцмережах. А коли доходить до конкретики — з’являється новий рівень абсурду: лайку в публічному просторі починають виправдовувати як “контекст” і “право на емоцію”, хоча в адвокатурі це питання давно має чітку норму — етика є обов’язком, а не настроєм.
“Блоги” як фабрика маніпуляцій: Українська права сама попереджає, що не відповідає за контент
Сьогодні значна частина атак на адвокатуру заходить через “блогові” платформи та так званих “експертів”. Це зручно: автор отримує трибуну великого медіа, але без стандартів новинної редакції. І сама “Українська правда” на сторінках блогів прямо пише, що редакція не відповідає за достовірність і тлумачення, виконує роль носія, а текст “не претендує на об’єктивність та всебічність”.
Тобто читачеві заздалегідь повідомляють: це може бути суб’єктивний текст, але виглядає він як медіа-матеріал “УП”. Саме так і народжується маніпуляція: ярлик “публікація УП” працює, а відповідальність — розчиняється.
Псевдоекспертність починається там, де немає мандату і немає відповідальності
Адвокатура — самоврядний інститут із правилами доступу до професії, дисципліною і етичним кодексом. І коли сторонні коментатори (які не несуть дисциплінарної відповідальності як адвокати) починають “вчити” професію, що є етично, а що ні — це не експертність. Це підміна.
Європейська рамка, навпаки, виходить з того, що адвокати мають діяти відповідно до визнаних професійних стандартів і етики, а держава повинна забезпечити умови, щоб вони могли виконувати функції без тиску. Тобто європейські стандарти не про те, щоб “тлумачі ззовні” переписували адвокатську етику під політичну кон’юнктуру. Вони — про незалежну професію зі стандартами і механізмами відповідальності всередині професії.
Лайка в соцмережах — це не “дрібниця”, бо етика — частина професії
В Україні етичні вимоги до адвоката — не факультатив. Закон прямо вимагає дотримання правил адвокатської етики, а Правила адвокатської етики затверджені з’їздом адвокатів і є обов’язковими для професії.
І тут важлива річ: етика — це не про “кому можна”. Це про те, що публічна поведінка адвоката впливає на довіру до інституту захисту. Саме тому професійні освітні та дисциплінарні середовища адвокатури багато років розбирають етичні стандарти у взаємодії із судом, комунікації й публічній поведінці.
Коли ж “зовнішні коментатори” починають виправдовувати лайку адвокатів у соцмережах — вони фактично роблять дві маніпуляції:
- підміняють норму (“етика є обов’язком”) психологією (“людина емоційна”);
- знецінюють професійний стандарт як “формальність”.
Так формується токсична логіка: етика — це для слабких, а публічна агресія — це “щирість”. Для інституту, який має бути гарантом права на захист, це — деградація, а не прогрес.
Чому ці тексти з’являються саме від “позаінституційних” авторів
Бо так простіше продавати наратив. Адвокатура — складна система, де питання етики й дисципліни не вирішуються “вподобайками”, а процедурою, доказами і відповідальністю. А псевдоекспертність живе за іншими правилами: емоція + гучний висновок + моральний вирок. У форматі блогу це працює ідеально — тим більше, коли платформа наперед відмежувалася від відповідальності за зміст.
“Невже це та експертність, на яку ми заслужили?”
Ні. І це не питання смаку. Це питання стандартів. Європейські підходи до ролі адвокатів (Організація обʼєднаних націй та /Рада Європи) виходять із того, що адвокат — частина системи правосуддя і прав людини, а професійні стандарти та етика — не декорація.
Тому коли в Україні під виглядом “експертності” продають:
- тексти без редакційної відповідальності (бо “це ж блог”),
- моралізаторство без мандату професії,
- і виправдання публічної лайки як “нормальної поведінки”,
— це не експертність. Це інформаційний шум, який зручний для атаки на інститут адвокатури: замість стандартів — емоції, замість процедури — хайп, замість професійної відповідальності — колонка “на великій платформі”.
Хоча які можуть питання до тих, кому Комісія з журналістської етики вже виносила попередження пропагандистці – журналістці Ірині Федорів через блог на тій же «Українській правді» за публікацію від 1 лютого 2022 року. Комісія тоді закликала «УП» вжити заходів і обмежити доступ до цього допису або додати у публікацію відразу після заголовку посилання на рішення Комісії. КЖЕ залишала за собою право у разі відсутності реакції видання розглянути в майбутньому справу щодо порушення «УП» стандартів журналістської етики. Отже, питання етики та професійних стандартів так само недоступні або невідомі і цій блогерчині.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.