У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт № 15076 від 12 березня 2026 року, який обіцяє врегулювати перевірку військово-облікових документів і вручення повісток. Автори пропонують доповнити Закон “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” новою статтею 22-1. На папері все звучить логічно: чіткий порядок виклику до ТЦК та СП, заборони на силу і фіксовані терміни. Але чи усуває він реальні проблеми? Проаналізувавши текст, бачимо більше дублювання, ніж справжніх змін.
Про це зазначає адвокат Станіслава Ковальська у блозі на ЮП.
Два способи виклику: що нового?
Законопроєкт фіксує два методи вручення повістки:
- безпосереднє вручення — як і зараз;
- поштове відправлення рекомендованим листом з описом вкладення і повідомленням про вручення.
Здається, прогрес? Насправді — ні. Питання лишаються: на яку адресу слати? На зареєстровану чи на ту, яку особа вказала під час оновлення даних? В Україні, за неофіційними даними, 12–30% людей не проживають за місцем реєстрації. Тобто можна законно відправити повістку, не переконавшись, що її отримали, і потім оголосити особу в розшук чи навіть дозволити її затримати. Це не усуває головної проблеми: військовозобов’язаний може бути покараний за повістку, яку ніколи не бачив.
Заборони на силу: дубль норм
Частина 2 нової статті лише повторює чинні норми про заборону використання необґрунтованої сили та обов’язок поліції реагувати в межах закону. Це вже передбачено в Законі “Про національну поліцію” і Положенні про ТЦК та СП (постанова КМУ № 154 від 23.02.2022). Тобто фактично нічого нового.
Головні “новації”: роз’яснення і терміни
Зміни починаються з частини 3 статті 22-1. Якщо у військовозобов’язаного виявлено порушення правил обліку чи законодавства про мобілізацію, представники ТЦК повинні:
- роз’яснити мету мобілізації;
- ознайомити з правами та обов’язками;
- нагадати про відповідальність;
- вручити повістку на дату, погоджену з особою, але не пізніше ніж через 3 дні.
Це виглядає як крок до людянішої комунікації, хоча на практиці така “узгоджена дата” може стати просто формальністю.
Відмова прийняти повістку визнана адміністративним правопорушенням — тепер це формалізується і фіксується доказами. Здавалося б, порядок.
Частина 5: у разі неявки чи відмови справа розглядається протягом 14 днів, а копію постанови надсилають поштою.
Частина 6: після винесення постанови дані про особу вносяться до реєстру, і тоді поліція може здійснити адміністративне затримання та доставку до ТЦК.
Тут і криється найбільша суперечність.
Поліція: може оповіщати, але не затримувати
І зараз, і в разі ухвалення законопроєкту поліція не має повноважень затримувати військовозобов’язаних “просто так”.
Згідно зі статтею 24 Закону України “Про національну поліцію” правоохоронці:
беруть участь у заходах щодо оповіщення військовозобов’язаних і резервістів спільно з представниками ТЦК та СП, а також здійснюють адміністративне затримання і доставлення лише тих осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 КУпАП.
Тобто поліція не має права самостійно “виловлювати” громадян. Зараз звернення ТЦК до поліції відбувається лише щодо осіб, оголошених у розшук.
Новий законопроєкт навіть погіршує логіку: він дозволяє поліції доставляти до ТЦК вже після винесення постанови про адмінвідповідальність. Але це позбавлено сенсу: мета адміністративного затримання полягає в забезпеченні розгляду справи, тож не має відбуватися після її завершення. Таким чином, проєкт суперечить самій статті 260 КУпАП і може створити нову колізію між двома законами.
Як посилити обороноздатність без нових суперечностей
Щоб мобілізаційні заходи справді працювали, потрібно не створювати сумнівні механізми затримань, а забезпечити реальне виконання вже чинних законів. Ключ — у довірі. Військовозобов’язані мають розуміти, що держава діє чесно:
- повістки надсилаються гарантовано тим, хто реально може їх отримати;
- розшук та затримання застосовуються лише за законом;
- а діючі військовослужбовці мають належні соціальні та матеріальні гарантії.
Саме це — найкраща “мобілізаційна реформа”. Довіра до системи починається не з нових статей у законі, а з того, як виконуються вже чинні.
Цікаво, що цей законопроєкт знову намагається вирішити системну проблему точковими правками. А може, правильніше почати з іншого боку — з електронного реєстру адрес і єдиної цифрової бази контактів військовозобов’язаних? Тоді й “поштові повістки” стануть лише спогадом минулого.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.