Чинне законодавство не містить відповідей на всі запитання, які виникають у сфері приватного права, та й неможливо врегулювати все законом. Тому суди у своїй практиці застосовують римські максими, які формувалися протягом століть та в основі яких перебувають добросовісність, справедливість і розумність. Деякі з них були сформульовані ще в давньому Римі, інші мали римське коріння, але їх розвивали вже глосатори і постглосатори, які надавали римським доктринам нове правове звучання та виводили їх на новий рівень.
Про це сказав суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат.
Одним із прикладів таких максим є правило тлумачення contra proferentem (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Його зародження пов’язується із формулюванням Цельза про те, що коли постає питання, якою була мета стипуляції, то двозначність тлумачиться проти інтересів стипулятора. «У ЦК України цей принцип прямо не закріплений. Але його можна вивести із загальних засад цивільного законодавства, що містяться в ст. 3 Кодексу», – сказав Василь Крат.
18 квітня 2018 року Об’єднана палата КЦС ВС у постанові в справі № 753/11000/14‑ц допустила застосування правила contra proferentem і напрацювала певні механізми, пов’язані з його застосуванням. При цьому суддя зазначив, що попри трохи інше звучання римських максим у сучасному правопорядку їх сутність не змінилася.
Правило тлумачення favor conractus (тлумачення правочину на користь його дійсності) сформувалося в часи класичних юристів, але також походить із римського права. Василь Крат зазначив, що цьому принципу дісталася менша увага, однак він також має важливе значення. Суддя навів постанову КЦС ВС від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, в якій зроблено висновок, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Більш відома останнім часом доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка також має римське походження, але основні критерії її застосування формувалися вже глосаторами і постглосаторами Болонської школи.
Необхідність застосування цієї доктрини, що базується на принципі добросовісності, була обґрунтована в окремій думці суддів КЦС ВС від 22 серпня 2018 року у справі № 596/2472/16-ц. Надалі ОП КЦС ВС в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 визначила критерії суперечливої поведінки. У постанові зроблено висновок, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Василь Крат зазначив, що еволюція римського права відбувалась у кілька етапів: від римських юристів до глосаторів і постглосаторів, потім у канонічному праві, згодом – під час природних кодифікацій (зокрема в Кодексі Наполеона, Німецькому цивільному кодексі) і до сучасного вираження, зокрема в практиці Суду Європейського Союзу. «Європейський суд справедливості оперує римськими максимами для мотивування та аргументації під час вирішення конкретних спорів», – сказав Василь Крат.