У разі невідповідності електронної петиції вимогам, встановленим Законом України «Про звернення громадян», оприлюднення такої петиції не здійснюється, про що повідомляється автору не пізніше строку, встановленого для оприлюднення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув позов громадянина, який просив визнати неправомірними дії Президента України щодо відмови в оприлюдненні його (позивача) електронної петиції про припинення громадянства України особам, які проживають на тимчасово окупованих РФ територіях Луганської та Донецької областей, а також Автономної Республіки Крим, без винятку.
Суд відмовив у задоволенні позову з огляду на правомірне неоприлюднення відповідачем електронної петиці з підстав її невідповідності вимогам Закону України «Про звернення громадян».
Зокрема, ст. 23-1 цього Закону передбачено, що електронна петиція не може містити заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, заклики до вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.
Суд установив, що Адміністрацією сервісу електронних петицій Офіційного інтернет-представництва Президента України позивачеві в межах встановленого Законом строку (протягом двох робочих днів з дня надсилання петиції автором) повідомлено про те, що ініційована ним електронна петиція Президентові України не відповідає встановленим вимогам, тому вона не буде оприлюднена. Також Суд вказав, що нормами Закону не передбачений обов’язок органів, яким адресована петиція, надавати роз’яснення причин відмови в оприлюдненні електронної петиції разом із повідомленням про відмову в її оприлюдненні.
Щодо доводів позивача про те, що його електронна петиція ніяким чином не порушує права людини на громадянство саме Держави Україна, колегія суддів КАС ВС зазначила таке.
Електронна петиція ініціатора фактично стосувалася позбавлення невизначеного кола громадян України правового зв’язку між таким громадянином та Україною, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на такій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України.
Згідно із Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (ч. 2 ст. 2) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження.
Також Суд відхилив доводи позивача, що його неоприлюднена петиція мала бути розглянута як звернення громадян, і роз’яснив таке.
Відповідно до положення ст. 23-1 Закону України «Про звернення громадян» електронна петиція, яка в установлений строк не набрала необхідної кількості голосів на її підтримку, після завершення строку збору підписів розглядається як звернення громадян. Проте, оскільки оприлюднення петиції не відбулось через її невідповідність вимогам законодавства, не було підстав для розгляду її як звернення громадян.
Рішення Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 9901/302/20 – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/94237001.