Договір про надання правової/правничої допомоги: судова практика ВС

Розглядаючи питання про те, чи може договір про надання правничої допомоги вважатися допустимим доказом повноважень адвоката у господарському процесі у разі, коли на підтвердження своїх повноважень представник (адвокат) надає до матеріалів справи зазначений договір, слід враховувати таке.

Статтею 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” передбачено, що договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту)на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Тобто договір про надання правової допомоги визначає взаємні права й обов’язки адвоката (адвокатського об’єднання) та клієнта, який звернувся за правовою допомогою, а також обсяг повноважень адвоката (адвокатського об’єднання) при здійсненні представництва інтересів клієнта, в тому числі в судах.

На підставі договору адвокатом (адвокатським об’єднанням) видається ордер,що є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката (адвокатського об’єднання) на вчинення дій в інтересах клієнта, що узгоджується з пунктом 11 Положення про ордер No 41 (пунктом 14 Положення про ордер No36).

У постанові КГС ВС від 23.07.2019 у справі No 910/7398/18 зазначено, що ордер, який видано відповідно до Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Чинна редакція ГПК України не вимагає надання разом з ордером договору про правничу допомогу, його копії або витягу.

Отже, договір про надання правничої допомоги (за відсутності ордера, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства) не є достатнім та належним доказом повноважень адвоката в господарському процесі (ухвала КГС ВС від 02.07.2018 у справі No 910/17956/17).