Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко розповів про правову позицію Великої Палати ВС щодо застосування ст. 437 КК України – Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни.
Про це повідомляє Судова влада.
За його словами, після початку агресивної війни рф проти України виникло багато питань про чіткість законодавчого формулювання ознак складів окремих злочинів із розд. ХХ Особливої частини КК України, зокрема актуальним було питання щодо суб’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 437 КК України.
Так, положення ст. 437 КК України в чинній редакції передбачає відповідальність за планування, підготовку або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також за участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій (ч. 1), та ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій (ч. 2). Таке формулювання диспозицій першої та другої частин зазначеної норми не містило жодних обмежень чи додаткових ознак суб’єкта кримінального правопорушення.
Станіслав Кравченко зауважив, що це створювало проблеми судового тлумачення вказаної норми закону України про кримінальну відповідальність. Разом із цим на цю прогалину законодавства, поміж іншого, звернула увагу колегія суддів Касаційного кримінального суду у відповідному кримінальному провадженні. Через наявність виключної правової проблеми, забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики це провадження було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Зокрема, виключною правовою проблемою колегія суддів вважала таке питання: «Чи підлягають кримінальній відповідальності за ст. 437 КК України особи, які не здійснюють військового та політичного керівництва державою-агресором, не наділені службовою компетенцією чи іншими можливостями впливати на прийняття рішень щодо планування, підготовки, розв’язування чи ведення агресивної війни, агресивних воєнних дій або контролювати їх виконання, однак задіяні як співвиконавці у заходах, що за змістом є участю у веденні такої війни чи воєнних дій?».
Голова ВС акцентував, що, дійсно, в теорії кримінального права вчені висловлювали два протилежні підходи до визначення суб’єкта відповідного кримінального правопорушення. Відсутність сталої судової практики у цьому питанні підсилювала актуальність зазначеного питання.
У цій справі ВП ВС дійшла висновку, що діяння, визначені у ст. 437 КК України, здатні вчиняти особи, які в силу службових повноважень або фактичного суспільного становища спроможні здійснювати ефективний контроль за політичними чи воєнними діями або керувати ними та/або істотно впливати на політичні, військові, економічні, фінансові, інформаційні та інші процеси у власній державі чи за її межами, та/або керувати конкретними напрямами політичних або воєнних дій.
Крім того, критерії суб’єкта злочину, передбаченого ст. 437 КК України, повинні оцінюватися з позиції наявності спеціального елемента – здатності особи в силу своєї посади або суспільного становища вчиняти відповідні дії.
Висновок ВП ВС відповідає принципам міжнародного права, в якому злочин агресії вважається саме лідерським, і відповідальність за цей злочин покладається на осіб, які спроможні фактично здійснювати контроль за політичними чи військовими діями держави або керувати ними. При цьому формулювання щодо суб’єкта злочину агресії у рішенні ВП ВС є ширшим, ніж у міжнародному праві.
Станіслав Кравченко наголосив, що рішення ВП ВС стало важливим кроком у вирішенні суперечностей між науковцями та формуванні єдиної правозастосовної судової практики щодо суб’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 437 КК України. Це рішення демонструє зусилля України у впровадженні міжнародних стандартів і принципів у свою внутрішню правову систему. До того ж такі кроки сприяють підвищенню довіри до правосуддя та є необхідними для ефективного захисту прав і свобод громадян, зокрема в умовах повномасштабного вторгнення рф на територію України.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.