Чверть століття українська партійна система функціонує за правилами, встановленими ще у 2001 році. За цей час світ змінився: паперові реєстри поступилися місцем цифровим екосистемам, а вимоги до політичної прозорості стали частиною глобального антикорупційного тренду. Поданий групою народних депутатів законопроєкт № 14289 позиціонується не просто як оновлення законодавства, а як спроба тектонічного зсуву — від пострадянської моделі «партій-печаток» до європейської моделі інституційних партій. Втім, диявол, як завжди, ховається в деталях реалізації.
Про це зазначає адвокат Тарас Онищенко, інформує ЮП.
Від бюрократії до цифри: зміна парадигми доступу
Ключова новела законопроєкту полягає у фундаментальній зміні філософії реєстрації. Чинна архаїчна процедура, що вимагала стосів паперу та складного збору підписів, роками слугувала фільтром, який відсіював не стільки слабкі ідеї, скільки політиків без адміністративного чи фінансового ресурсу. Це породило тіньовий ринок, де простіше купити «партію-оболонку» з документами, ніж створити нову.
Законопроєкт № 14289 пропонує радикальну дерегуляцію через інтеграцію з Єдиним державним реєстром та перехід в «цифру». Такий підхід повністю відповідає рекомендаціям Венеційської комісії, яка неодноразово наголошувала: реєстрація партій має бути формальною процедурою повідомлення, а не дозвільним бар’єром. У країнах ЄС (наприклад, у Естонії чи Польщі) процес створення партії є максимально спрощеним, адже свобода асоціацій превалює над бюрократією. Український законопроєкт нарешті імплементує цей принцип, знижуючи цензи для реєстрації осередків та збору підписів, що відкриває двері для справжніх низових (grassroots) рухів.
Інституціоналізація замість вождизму
Ще однією спробою наблизитися до західних стандартів є втручання законодавця у внутрішню структуру партій. Українські політсили традиційно будуються навколо лідера, тоді як європейська традиція (зокрема, німецька модель Parteiengesetz) базується на ідеології та внутрішній демократії.
Законопроєкт намагається штучно стимулювати цю демократію через обов’язковість створення внутрішніх об’єднань (жіночих, молодіжних, інклюзивних) та дотримання гендерних квот. Це корелює з практикою скандинавських країн, де інклюзивність є стандартом політичної культури. Однак тут криється тонкий нюанс: у Європі це часто є результатом еволюції політичної традиції, тоді як в Україні це пропонується закріпити імперативними нормами закону. Ризик полягає в тому, що без реального запиту знизу партії створюватимуть ці структури фіктивно, лише для відповідності букві закону.
Фінансовий моніторинг: між прозорістю GRECO та тиском
Найбільш дискусійною частиною реформи є блок фінансового контролю. Законопроєкт значно посилює роль НАЗК, надаючи йому широкі повноваження щодо перевірки звітності. Впровадження електронної системи звітування та жорсткий комплаєнс — це пряма відповідь на вимоги Групи держав проти корупції (GRECO). Європейський стандарт чіткий: державне фінансування можливе лише в обмін на абсолютну фінансову прозорість.
Проте, порівнюючи запропоновані норми з практикою ЄС, можна помітити небезпечний перекіс у бік каральної функції. У європейській практиці санкції за порушення фінансової звітності зазвичай є пропорційними: штрафи або тимчасове зупинення фінансування застосовуються за суттєві порушення. Український же проєкт містить ризики, коли технічна помилка у звіті може трактуватися як подання «недостовірної інформації» з фатальними наслідками для партії. В умовах слабкої судової системи та політичної заангажованості контролюючих органів, такий інструментарій може бути використаний для вибіркового тиску на опозицію, що суперечить духу політичного плюралізму, який захищає Рада Європи.
Санітари політичного лісу
Важливим кроком до оздоровлення системи є механізм ліквідації «сплячих» партій. Законопроєкт пропонує анулювати реєстрацію, якщо партія не брала участі у виборах (президентських, парламентських або місцевих) протягом 15 років. Ця норма є навіть ліберальнішою за практики деяких країн ЄС. Наприклад, у Фінляндії партію виключають з реєстру, якщо вона не отримала жодного мандата на двох парламентських виборах поспіль. Український 15-річний ценз дає величезний часовий люфт для відновлення діяльності, але водночас гарантує, що «мертві душі» з часом зникнуть з реєстрів, припинивши бути товаром.
Резюме
Законопроєкт № 14289 є прикладом складної євроінтеграційної роботи. Він намагається перенести на український ґрунт інституційні моделі зрілих демократій. Позитивні сторони — дерегуляція входу в політику, цифровізація та очищення реєстрів — беззаперечні. Однак надмірна регламентація внутрішнього життя партій та широкі дискреційні повноваження НАЗК створюють загрози, яких старі європейські демократії не мають завдяки працюючим інститутам стримувань і противаг. Успіх цієї реформи залежатиме не стільки від тексту закону, скільки від того, чи зможе держава застосовувати нові правила як арбітр, а не як каратель.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.