Про медіацію як альтернативний спосіб врегулювання спорів та про врегулювання спору за участю судді розповів суддя Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, викладач-тренер Національної школи суддів України, член GEMME Ukraine – Асоціації суддів з медіації Максим Ходаківський під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Лектор докладно проаналізував разом з учасниками медіацію як альтернативний спосіб врегулювання спорів, а саме:
- 1. Правове регулювання медіації в Україні. Учасники медіації та процедура.
- 2. Присудова/судова медіація: міжнародний досвід та доцільність запровадження в Україні.
- 3. Роль медіації у забезпеченні доступу до правосуддя. Інтеграція медіації в судову систему України.
- 4. Інститут врегулювання спору за участю судді. Співвідношення та відмінності інституту врегулювання спору за участі судді від медіації.
- 5. Юридичне оформлення домовленостей за результатами медіації.
- 6. Особливості медіації в окремих видах спорів (трудові, сімейні, спадкові тощо).
У рамках характеристики медіації та врегулювання спору за участю судді акцентовано на наступному:
1. Правове регулювання медіації в Україні. Учасники медіації та процедура
Правове регулювання медіації в Україні здійснюється Законом України «Про медіацію» від 16 листопада 2021 року №1875-IX, який визначив медіацію як добровільну, позасудову, конфіденційну процедуру врегулювання спору із залученням незалежного посередника — медіатора. Закон врегульовує ключові аспекти: поняття, принципи, учасників, порядок проведення, оформлення результатів, права та обов’язки сторін.
До учасників медіації належать сторони спору (фізичні чи юридичні особи), медіатор (одна або кілька осіб) і, за потреби, представники сторін — адвокати, юристи, психологи, експерти тощо.
Медіатор є незалежною, неупередженою особою, яка допомагає сторонам знайти взаємоприйнятне рішення, не маючи владних повноважень щодо прийняття рішення по суті.
Основні принципи процедури:
- Добровільність — сторони самі вирішують, чи брати участь у медіації, коли розпочати та коли припинити процес;
- Конфіденційність — інформація, отримана під час медіації, не розголошується та не може бути використана в суді;
- Нейтральність та незалежність медіатора — медіатор не представляє інтереси жодної сторони;
- Рівність сторін — жодна сторона не має переваг;
- Самовизначення сторін — остаточне рішення формується лише за взаємною згодою.
Процедура медіації включає такі етапи:
- Звернення сторін із ініціативою провести медіацію.
- Укладення письмової угоди про проведення медіації, у якій визначаються умови, порядок, оплата послуг медіатора, строки.
- Проведення спільних і, за необхідності, окремих (каукусних) зустрічей медіатора зі сторонами.
- Обговорення позицій, інтересів і можливих варіантів рішення.
- Досягнення домовленості та її документальне оформлення у вигляді медіаційної угоди.
Ця угода може бути реалізована добровільно або отримати юридичну силу через затвердження судом як мирової угоди.
2. Присудова (судова) медіація: міжнародний досвід та доцільність запровадження в Україні
Присудова медіація — це форма врегулювання спору за участю сторін, що ініціюється судом, тобто коли сторони звертаються до медіації після відкриття судового провадження, але до ухвалення рішення.
Міжнародна практика демонструє, що такий підхід є ефективним інструментом зменшення навантаження на суди та підвищення якості правосуддя.
Європейський досвід:
- У країнах ЄС основні принципи присудової медіації визначено Директивою 2008/52/ЄС, яка встановлює, що держави повинні забезпечити можливість звернення до медіації у цивільних і комерційних справах.
- У Німеччині, Нідерландах, Франції діють державні програми судової медіації — суд може рекомендувати сторонам спробувати цей шлях до винесення рішення.
- У деяких країнах (наприклад, у Нідерландах) держава навіть фінансує частину витрат на проведення медіації, стимулюючи сторони до примирення.
Англосаксонська модель (США, Канада, Австралія) побудована на концепції court-annexed mediation, коли медіація відбувається при суді, але не в рамках судового процесу, і проводиться незалежним медіатором. Суд лише пропонує або рекомендує сторонам спробувати цей шлях.
В Україні наразі створюються передумови для впровадження аналогічного механізму:
- процесуальні кодекси дозволяють суду направити сторони до медіації (наприклад, ст.16 ГПК, ст.201 ЦПК України);
- Національна школа суддів України реалізує навчальні програми для суддів щодо навичок комунікації та посередництва;
- діє українське представництво європейської асоціації суддів-медіаторів — GEMME Ukraine, членом якої є суддя Максим Ходаківський.
Доцільність запровадження присудової медіації в Україні очевидна:
- вона дозволяє зменшити навантаження на суди;
- сприяє мирному врегулюванню конфліктів;
- дає змогу сторонам самостійно визначати рішення;
- підвищує довіру до судової системи і формує культуру діалогу.
3. Роль медіації у забезпеченні доступу до правосуддя. Інтеграція медіації в судову систему України
Медіація розглядається як важливий інструмент забезпечення ефективного доступу до правосуддя, оскільки вона дає можливість вирішити спір швидше, дешевше і менш формально. Це також відповідає міжнародним стандартам, зокрема підходам Європейського суду з прав людини, який визнає, що альтернативні процедури сприяють ефективному здійсненню права на справедливий суд (справи Deweer v. Belgium, Edel v. Belgium).
Інтеграція медіації у судову систему України відбувається у кількох напрямах:
- Інституційна інтеграція — створення центрів медіації при судах, розроблення положень про присудову медіацію.
- Освітня інтеграція — підготовка суддів і медіаторів у Національній школі суддів України, впровадження курсів з комунікації, психології конфлікту та етики медіатора.
- Практична інтеграція — проведення суддями зустрічей зі сторонами, на яких їм пояснюють переваги медіації; реалізація пілотних проєктів судової медіації у Дніпропетровській, Львівській, Харківській та інших областях.
Медіація в цьому контексті не конкурує із судом, а доповнює його, розширюючи коло можливостей для сторін і зменшуючи навантаження на судову систему.
4. Інститут врегулювання спору за участю судді. Співвідношення та відмінності інституту врегулювання спору за участі судді від медіації
Інститут врегулювання спору за участю судді (ВСС) є одним із альтернативних способів вирішення спорів, закріплених у національному процесуальному законодавстві. Його правову основу становлять статті 201–205 Цивільного процесуального кодексу України та статті 182–187 Господарського процесуального кодексу України. Ця процедура є добровільною і може бути ініційована лише за згодою сторін.
Суть інституту полягає в тому, що сторони, які перебувають у судовому процесі, можуть подати спільну заяву про бажання врегулювати спір шляхом проведення спеціальної процедури за участю судді. Для цього суд призначає суддю, який не буде розглядати справу по суті, щоб гарантувати об’єктивність і неупередженість. Такий суддя виступає у ролі нейтрального посередника, який допомагає сторонам налагодити комунікацію, визначити спірні питання, зрозуміти інтереси одна одної та знайти шляхи досягнення взаємоприйнятного рішення.
Процедура врегулювання спору за участю судді зазвичай включає спільні та закриті зустрічі, на яких сторони мають можливість вільно висловлювати свої позиції. Суддя, використовуючи навички фасилітації, управління конфліктом та комунікації, допомагає сторонам оцінити ризики продовження судового розгляду й переваги мирного вирішення. Після обговорення можливих варіантів сторони можуть укласти мирову угоду, яка оформлюється письмово та затверджується судом. Якщо угоди не досягнуто, справа повертається до розгляду в загальному порядку.
Хоча медіація та врегулювання спору за участю судді мають спільну мету — досягнення згоди між сторонами та мирного врегулювання, між ними існує низка важливих відмінностей:
- По-перше, медіація є повністю позасудовою процедурою, яка проводиться незалежним медіатором — особою, що не є учасником судової системи. Вона може бути розпочата до відкриття судового провадження або паралельно із судом, але відбувається поза його межами. Медіатор є нейтральною фігурою, не має владних повноважень, а його завдання полягає виключно у сприянні комунікації сторін.
- По-друге, врегулювання спору за участю судді — це внутрішньопроцесуальний механізм, який реалізується вже після відкриття провадження і є частиною судового процесу. У ньому бере участь суддя, який має спеціальний статус, а процедура регулюється нормами процесуальних кодексів.
- По-третє, ступінь конфіденційності цих процедур відрізняється. Медіація є абсолютно конфіденційною: усе, що сказано під час її проведення, не може бути використано у суді, а медіатор не може бути викликаний як свідок. У процедурі врегулювання спору за участю судді конфіденційність зберігається лише в межах, визначених законом, і не має такого абсолютного характеру.
Крім того, результати процедур також мають різний юридичний статус. У медіації результатом є медіаційна угода, яка має силу цивільно-правового договору. Врегулювання спору за участю судді завершується укладенням мирової угоди, що затверджується ухвалою суду й набуває сили судового рішення.
Змістовно, обидва інститути мають спільну мету — сприяти зменшенню конфліктності, забезпечити швидке, ефективне й мирне врегулювання спорів. Проте, на відміну від медіації, процедура врегулювання спору за участю судді є частиною системи правосуддя, тоді як медіація залишається самостійною альтернативною формою позасудового врегулювання.
Таким чином, інститут врегулювання спору за участю судді можна вважати «гібридною формою» альтернативного вирішення спорів, яка поєднує в собі принципи медіації та процесуальні гарантії судового розгляду. Він не замінює медіацію, а навпаки — доповнює її, розширюючи інструменти судової системи для ефективного забезпечення права на справедливий і швидкий розгляд справи.
5. Юридичне оформлення домовленостей за результатами медіації
Результатом медіації є медіаційна угода, яка оформлюється письмово. Вона має силу цивільно-правового договору, тобто створює для сторін обов’язки щодо її виконання.
Угода може бути:
- виконана добровільно сторонами;
- або затверджена судом як мирова угода — у разі, якщо між сторонами вже відкрито провадження у справі.
Після затвердження судом така угода має силу судового рішення, що може бути примусово виконане в порядку виконавчого провадження (ст.207 ЦПК, ст.192 ГПК).
Також сторони можуть нотаріально посвідчити угоду, що посилює її доказову силу.
6. Особливості медіації в окремих видах спорів (трудові, сімейні, спадкові тощо)
Медіація широко застосовується у різних категоріях справ, де важливим є збереження стосунків між сторонами:
- Трудові спори: допомагає знайти компроміс між працівником і роботодавцем, не зруйнувавши репутацію жодної сторони.
- Сімейні: використовується у спорах про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, аліменти. Сприяє зниженню емоційного напруження та збереженню батьківських стосунків.
- Спадкові: ефективна при конфліктах між родичами щодо спадкового майна, коли сторони прагнуть уникнути публічного судового розгляду.
- Комерційні (господарські): дозволяє зберегти ділові відносини, репутацію підприємства, зменшити витрати.
- Громадські та муніципальні спори: допомагає врегульовувати питання землекористування, розмежування територій, комунальних питань.
За даними судових пілотних проєктів (зокрема у Дніпропетровській області), понад 60% справ, переданих у медіацію, завершуються миром, що свідчить про високу ефективність цього інституту.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.