Медіація: модний тренд чи нагальна потреба? – Людмила Калмикова, адвокат, медіатор, суддя у відставці

На теперішній час актуальною темою є повноцінне запровадження медіації в Україні. Це пов’язано із можливістю вирішення спорів у позасудовому порядку та необхідністю розвантаження судів в умовах надмірного перебування справ у провадженні судів. Існування інституту медіації — це один із шляхів України до євроінтеграційного простору.

Медіація: становлення та поняття

Історичний аспект надає можливість зрозуміти, що виникнення конфліктів в усі часі було поширеним явищем. Такі конфлікти виникали в усіх типах взаємовідносин, вирішувались різними способами.

Початок медіації йде з  часів великої депресії в Сполучених Штатах Америки, яка була у 30-х роках двадцятого століття. У той час призначенням медіації було вирішення конфліктів у сімейних і трудових відносинах, а  також застосування медіації сприяло припиненню масових заворушень у суспільстві. Медіація набула свого поширення і  в країнах Європи, таких як Німеччина, Франція, Італія, та інших країнах. Звертаючись до етимологічного походження терміна «медіація», слід дійти висновку, що  її ототожнюють із посередництвом між певними суб’єктами. Ефективність медіації визнана європейським співтовариством  — більшість документів Ради Європи та  Директив ЄС рекомендують впровадження медіації як основного методу альтернативного врегулювання спорів. Характерною рисою сучасного етапу розвитку державного управління у судовій системі є перехід від конфронтаційної до дискурсивно-змагальної форми правосуддя, основним поняттям якої є примирення. Примирення на практиці має місце у цивільних, господарських та адміністративних спорах до або під час провадження в суді, а також на стадії виконавчого провадження; при вирішенні питання примирення між потерпілим та підозрюваним (обвинувачуваним) у кримінально-правових відносинах; під час вирішення колективних трудових спорів. 1

У Рекомендації Rec (2002) 10 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо медіації в цивільних справах, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи на  808 засіданні заступників міністрів  18  вересня 2002 року термін «медіація» ототожнюється із процесом врегулювання спорів, у межах якого сторони з допомогою одного чи кількох медіаторів проводять переговори щодо спірних питань з метою досягти домовленості.

Медіація знайшла відображення в  Директиві 2008/52/ЄС Європейського Парламенту та Ради щодо деяких аспектів медіації в цивільних та комерційних справах від 21.05. 2008 (далі — Директива про медіацію). У п. 6 вказаного Акта визначається, що медіація може забезпечити швидке розв’язання із найменшими витратами спорів у цивільних і комерційних справах через процеси, спеціально пристосовані до потреб сторін. Існує більша ймовірність, що домовленості, досягнуті в результаті медіації, будуть добровільно дотримуватись, а між сторонами збережуться дружні і тривалі стосунки. Ці  переваги стають ще більш очевидними у ситуаціях, що мають міжнародний характер. Відповідно до п. 13 цього документа медіація повинна бути добровільним процесом у тому сенсі, що сторони самі несуть відповідальність за цей процес і мають право організувати його так, як вони бажають, і припинити його в будь-який час. Однак національними законодавствами необхідно передбачити, що  суди можуть установлювати граничні строки для процесу медіації. Більше того, суди повинні мати можливість звертати увагу сторін на можливість медіації кожного разу, коли вони вважають це за доречне. Враховуючи положення Директиви про медіацію, можна дійти висновку, що у процесі медіації втілюється принцип рівності, добровільності, однак простежується і вплив судів на медіацію з огляду на темпоральні обмеження (строки).

В Україні так само набуває поширення медіація. Зазначимо, що 2 червня 2016 року до Конституції України внесена норма, яка встановлює, що Законом може бути визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору, одним із яких є медіація. У «Державному стандарті соціальної послуги посередництва (медіації)», що  затверджений наказом Міністерства соціальної  політики України  17.08.2016 №  892 регламентується, що  згода про застосування посередництва (медіації) — це письмова згода (заява) сторін про проведення переговорів з метою врегулювання конфлікту/спору за участю посередника/медіатора. Європейська асоціація суддів за медіацію (GEMME) визначає судову медіацію, виходячи з розуміння медіації як процедури врегулювання суперечок: судова медіація передбачає наділення кваліфікованої і нейтральної третьої особи, що не володіє повноваженням щодо прийняття рішення, місією вислухати сторони конфлікту, визначити їх погляди, незалежно від того, чи є вони спірними, чи ні, з метою сприяння їм у встановленні комунікації і досягнення угоди між ними.

У зв’язку із впровадженням медіації було прийнято спеціальний Закон України від 16.11.2021 № 1875 «Про медіацію», який визначає правові засади та порядок проведення медіації як позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору), принципи медіації, статус медіатора, вимоги до його підготовки та інші питання, пов’язані з цією процедурою. У п. 4 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону знаходиться дефінітивна конструкція медіації. Під останньою розуміється позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів.

Нормативне закріплення медіації міститься і у наступних кодифікованих актах, зокрема у:

(1) Цивільному процесуальному кодексі України. Так, наразі у  ході підготовчого засідання суд також з’ясовує, чи бажають сторони укласти мирову угоду, провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації (ст. 197). Якщо сторони виявляють таке бажання, тоді суд зобов’язаний зупинити провадження у справі за клопотанням сторін.

(2) Господарському процесуальному кодексі України. Під час підготовчого провадження суд з’ясовує, чи бажають сторони провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації (ст.182);

(3) Кодексі адміністративного судочинства України. Сторони можуть досягнути примирення, у тому числі шляхом  медіації, на  будь-якій стадії судового процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі (ст. 47). Суд з’ясовує, чи бажають сторони вирішити спір шляхом примирення, провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації (ст. 180, 181).

У деяких спеціальних законах так само можуть регламентуватися питання щодо медіації. У ст. 7 Закону України від 08.07.2011 № 3674 «Про судовий збір» регламентується, якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації, то суд розглядає питання про повернення позивачу 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. У зазначеній нормі передбачається «фінансовий стимул» сторін для примирення шляхом медіації.

Медіація  — це альтернативний спосіб вирішення спору, за  якого конфліктуючі сторони на  основі добровільного волевиявлення використовують допомогу нейтральної, неупередженої та  незалежної третьої особи — медіатора, який, маючи спеціальні знання та навички, спрямовує сторони до спільного оптимального вирішення спору, дотримуючись вимог законодавства.

Також під медіацією розуміється:

  • 1) метод вирішення конфліктів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і  проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати оптимальний варіант поведінки;
  • 2) інструмент, призначення якого — усунути негативні наслідки конфлікту;
  • 3) позасудова процедура врегулювання конфлікту (спору) шляхом переговорів його сторін за допомогою одного або  кількох нейтральних посередників (медіаторів);
  • 4) нова форма залагодження правових спорів, яка прийшла до нас із західних країн;
  • 5) найкращий метод для вирішення конфлікту у випадку необхідності відновлення стосунків сторін.

Головні засади медіації визначені у ч. 1 ст. 4 Закону України «Про медіацію». Зокрема, медіація проводиться за взаємною згодою сторін медіації з урахуванням принципів добровільності, конфіденційності, нейтральності, незалежності та неупередженості медіатора, самовизначення та рівності прав сторін медіації.

Добровільність участі сторін полягає в  усвідомленій згоді сторін на проведення медіації, залучення до медіації за власним бажанням.

Конфіденційність — це обмеженість у доступі до інформації стосовно предмета медіації.

Нейтральність медіатора полягає у безсторонності медіатора щодо вирішення конфлікту. Незалежність та неупередженість медіатора проявляється у однаковому ставленні щодо всіх сторін конфлікту, незалежно від питань, які виникають.

Самовизначення та рівність сторін медіації — це прийняття рішення сторонами самостійно, але за допомогою медіатора, на рівних умовах.

Учасники медіації

Медіатор  — це спеціально підготовлена нейтральна, незалежна, неупереджена фізична особа, яка проводить медіацію (п. 2 ч. 1 ст.  1 Закону «Про медіацію»). Згідно із Директивою 2008/52/ЄС Європейського Парламенту та Ради «Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах» медіатором є будь-яка третя особа, до якої звернулися з проханням провести медіацію ефективно, неупереджено та компетентно, незалежно від віросповідання або професії цієї третьої особи у відповідній державі-члені, та способу, у який ця третя особа була призначена або отримала запит провести медіацію.

Вимоги до медіатора визначені у ст. 9 Закону України «Про медіацію». Так, медіатором може бути фізична особа, яка пройшла базову підготовку медіатора в Україні або за кордоном. При цьому встановлюється обмеження, що медіатором не може бути особа, яка має судимість, особа, цивільна дієздатність якої обмежена, або недієздатна особа. Сторони медіації, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та підпорядкування, громадські об’єднання можуть встановлювати додаткові вимоги до медіаторів, яких вони залучають або послугами яких користуються, зокрема щодо наявності спеціальної підготовки, віку, освіти, практичного досвіду тощо. Об’єднання медіаторів та суб’єкти, що забезпечують проведення медіації, можуть установлювати додаткові вимоги до медіаторів, яких вони включають до своїх реєстрів, зокрема, щодо наявності спеціальної підготовки, віку, освіти, практичного досвіду тощо.

Медіатор повинен проводити медіацію неупереджено і справедливо. Ідея нейтральності (неупередженості) медіатора є центральною в процесі медіації. Медіатор повинен проводити медіацію тільки тих справ, в яких він може залишатися нейтральним — неупередженим і справедливим. Медіатор повинен не допускати поведінки, яка б давала сторонам привід відчувати, що медіатор зловживає своїм становищем, є  неупередженим по  відношенню до  однієї із  сторін. Зазначені негативні фактори можуть вплинути на якість процесу медіації та й взагалі на можливість проведення медіації. Медіатор повинен остерігатися упередженості або упереджень, заснованих на особистісних характеристиках сторін, їх соціальному походженні або поведінці на медіації.

Нейтральність медіатора також характеризується відсутністю його будь-якої зацікавленості в конфлікті. Медіатор повинен розкрити всі наявні або потенційні власні інтереси в конфлікті, в тій чи іншій мірі відомі йому. У випадках, коли виявляються такі інтереси медіатора, він повинен відмовитися від медіації, або ж отримати згоду сторін на проведення медіації навіть при наявності таких інтересів. Основний підхід до питання про зацікавленість медіатора в конфлікті та результатах його вирішення пов’язаний із питанням самовизначення медіатора. Медіатор несе відповідальність за оприлюднення всіх наявних або потенційних конфліктів інтересів сторін з  інтересами медіатора, які в тій чи іншій мірі йому знайомі і які можуть породити питання про порушення нейтральності (неупередженості) медіатора. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про медіацію» встановлюється відповідальність медіатора. У разі порушення зобов’язань за договором про проведення медіації медіатор несе цивільно-правову відповідальність відповідно до закону. У випадках, передбачених законом, медіатор несе адміністративну чи кримінальну відповідальність. У разі недотримання норм професійної етики медіатор несе відповідальність, визначену статутом або положенням про об’єднання медіаторів, членом якого він є.

Медіатор повинен уникати прояву зацікавленості в конфлікті як під час, так і після завершення процесу медіації. Це означає, що без згоди всіх сторін медіатор не повинен у майбутньому встановлювати професійні стосунки з однією із сторін незалежно від того, стосуються або  не стосуються питання справи, яка розглядалася під час медіації, за умови, якщо це може заважати процесу виконання рішень, досягнутих під час медіації.

Медіатор повинен мати високий рівень підготовки та бути незалежним. У свою чергу, незалежність медіатора від сторін необхідна для забезпечення його нейтральності та неупередженості у процесі медіації. Незалежність медіатора може бути у декількох формах, зокрема, емоційній, фінансовій та організаційній. Емоційна незалежність означає, що медіатор не знаходиться з жодною із сторін у стосунках, які породжують особисті емоційні відносини — позитивні чи негативні. Фінансова незалежність означає, що оплата медіатора за участь у процесі медіації не залежить від результатів процесу та від домовленостей сторін, до яких вони прийдуть у процесі. Це означає, що оплата медіатора не може передбачати отримання бонусів у разі досягнення домовленостей, які є «бажаними» тій чи іншій, або навіть двом сторонам. Розмір оплати роботи медіатора пов’язаний лише з рівнем професіоналізму, попитом на подібні послуги на ринку, складністю кейсу та обсягом годин, які будуть потрібні для проведення процесу. Організаційна незалежність означає, що медіатор не є колегою, найманим працівником, підлеглим або керівником однієї із сторін. Часто великі компанії мають свого штатного медіатора, або ці функції покладено на працівника HR-відділу. У такому випадку медіатор має знаходитися у однаковій організаційній позиції до обох сторін, а також бути емоційно незалежним від кожної із сторін. Медіатор може надавати послуги з медіації на платній чи безоплатній основі, за наймом, через суб’єкта, що забезпечує проведення медіації, через об’єднання медіаторів або індивідуально. Медіатор проводить медіацію індивідуально як фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або як фізична особа — підприємець. Медіатор, який проводить медіацію індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки із  зазначенням свого прізвища, імені та  по батькові (за наявності).

Сторони медіації — це фізичні, юридичні особи або групи осіб, які звернулися до медіатора (медіаторів) чи суб’єкта, що забезпечує проведення медіації, з метою запобігання виникненню або врегулювання конфлікту (спору) між ними шляхом проведення медіації та уклали договір про проведення медіації (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про медіацію»).

Права сторін медіації визначаються у ст. 18 цього Закону. Сторони медіації мають право:

  • — за  взаємною згодою обрати медіатора (медіаторів) та/або  суб’єкта, що  забезпечує проведення медіації;
  • — визначити умови договору про проведення медіації; — за взаємною згодою залучати до медіації інших учасників; — відмовитися від послуг медіатора (медіаторів) та обрати іншого медіатора (медіаторів);
  • — у будь-який момент відмовитися від участі у медіації;
  • — у разі невиконання чи неналежного виконання угоди за результатами медіації звернутися до суду, третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу в установленому законом порядку;
  • — залучати експерта, перекладача та інших осіб, визначених за домовленістю сторін медіації. Законом, договором про проведення медіації або правилами проведення медіації можуть визначатися інші права сторін медіації.

Обов’язки сторін медіації окреслені у ст. 19 Закону України «Про медіацію». Сторони медіації зобов’язані: — дотримуватися вимог цього Закону, договору про проведення медіації та правил проведення медіації; — виконувати угоду за результатами медіації в порядку і строки, встановлені такою угодою; — виконувати інші обов’язки, визначені законом.

Для медіації, як і будь-якого процесу, притаманна специфічна внутрішня структура, складається із етапів, які характеризуються такими ознаками, як логічність, послідовність, процесуальна єдність, упорядкованість, унормованість, самостійність, цільове призначення.

Етапи медіації

Перший етап — підготовка до медіації

На цьому етапі медіатор:

  • (1) досліджує інформацію про сторони конфлікту, їхні вимоги;
  • (2) збирає необхідну інформацію;
  • (3) здійснює обмін інформацією;
  • (4) здійснює обмін документами;
  • (5) збирає всю сукупність документів, які необхідні для прийняття рішення;
  • (6) здійснює заходи, узгоджені між сторонами конфлікту (спору) та медіатором або суб’єктом;
  • (7) організовує місце для проведення медіації.

Обов’язками медіатора на етапі підготовки є здійснення підготовки до медіації та її проведення відповідно до Закону, правил проведення медіації та кодексу професійної етики медіатора; під час підготовки до медіації надавати сторонам конфлікту (спору) для  ознайомлення кодекс професійної етики, якого він дотримується у  своїй діяльності;  не  розголошувати інформацію, яка стала йому відома під час підготовки та  проведення медіації (ст.  12 Закону України «Про медіацію).

Другий етап. Проведення (відкриття) медіації

Для зазначеного етапу характерні такі дії:

  • (1) вступне слово медіатора;
  • (2) підписання договору з медіатором;
  • (3) збір даних та оголошення порядку і правил;
  • (4) з’ясування позицій сторін;
  • (5) визначення тем для обговорення.

Під час проведення медіації медіатор: залучає іншу сторону конфлікту (спору) в медіацію; здійснює підготовчі заходи для проведення медіації; управляє процесом переговорів; забезпечує рівність сторін у переговорах; зберігає конфіденційність; організовує конструктивну комунікацію; створює умови та простір для пошуку рішення сторонами; перевіряє, щоб домовленості сторін відповідали їх інтересам, були реалістичними та виконуваними; надає консультації та рекомендації щодо фіксування результатів медіації. Жодна із сторін не впливає на поведінку медіатора під час проведення медіації. Обов’язки медіатора під час проведення медіації є наступними: повідомляти сторони медіації до  початку та  під час проведення медіації про особисті обставини, відносини медіатора з однією із сторін медіації в будь-якій сфері, крім медіації, про конфлікт інтересів, які можуть викликати обґрунтований сумнів у його нейтральності, незалежності та неупередженості. У такому разі медіатор може проводити медіацію лише за наявності письмової згоди всіх сторін медіації та відповідно до свого внутрішнього переконання щодо дотримання ним принципу нейтральності, незалежності та неупередженості медіатора; припинити проведення медіації у разі виникнення суперечності між особистими інтересами та обов’язками медіатора, яка може вплинути на його нейтральність, незалежність та неупередженість під час проведення медіації, а також за наявності інших обставин, що унеможливлюють його участь або вимагають припинення його участі в медіації; інформувати сторони та інших учасників медіації про їхні права та обов’язки, принципи і правила проведення медіації, структуру процедури медіації, можливість отримання консультацій у  відповідних спеціалістів (експертів), наслідки укладення договору про проведення медіації та/або угоди за результатами медіації в письмовій чи усній формі, а також про свій професійний досвід та компетенцію; керувати процедурою медіації (ст. 12 Закону України «Про медіацію»). Медіатор має дотримуватися норм професійної етики медіатора. Об’єднання медіаторів розробляють власні кодекси професійної етики медіатора чи визнають та приєднуються до  існуючих кодексів професійної етики медіатора. Кодекси професійної етики медіатора мають відповідати положенням цього Закону. В статуті чи положенні об’єднання медіаторів визначається порядок притягнення до  відповідальності за  недотримання норм професійної етики медіатора, який є  членом такого об’єднання.

Третій етап. Дослідження інтересів

Сторони приходять у медіацію з позиціями та інтересами. Медіатор повинен з’ясувати потреби сторін. Для цього медіатор обговорює позиції для розуміння. Серед інтересів сторін можна виділити психологічні, процедурні, змістовні. При виявленні протилежних інтересів медіатор з’ясовує потреби, які стоять за ними, для подальшого розуміння у процесі перемовин сторін. Потреби сторін є схожими, тому більш зрозумілими. У результаті дослідження інтересів відбувається наближення сторін до майже однакових точок зору на можливі варіанти вирішення спору. На цьому етапі вкрай важлива роль медіатора, який допомагає сторонам зрозуміти свої потреби і потреби іншої сторони. На етапі дослідження інтересів медіатор ставить запитання, зокрема, гіпотетичні запитання для  зміни поглядів на ситуацію, відкриті, закриті запитання для уточнення, перевірки інформації. Крім того, медіатор застосовує техніку активного слухання для збирання потрібної інформації, виокремлення головного, зниження напруги і фіксування проміжних результатів. Медіатор при цьому допомагає сторонам краще висловити свою власну думку, зрозуміти опонента, прибрати категоричність, виокремити суть від емоцій, чітко сформулювати свої думки.

Четвертий етап. Переговори

На зазначеному етапі напрацьовуються ідеї, можливі варіанти вирішення конфлікту. Медіатор допомагає сторонам розглянути можливі рішення, оцінити ефективність та ризики рішень, перейти від загального до конкретного у напрацюванні рішень, проаналізувати альтернативні рішення, а також оцінити можливі варіанти рішень і дійти консенсусу.

П’ятий етап. Укладання та підписання угоди

На цьому етапі:

  • (1) медіатор перевіряє напрацьовані варіанти рішень на реалістичність та можливість виконання;
  • (2) уточнюються деталі, узгоджуються пункти угоди, формується остаточне рішення, яке задовольняє всіх учасників;
  • (3) учасники ознайомлюються з текстом угоди, яка за загальним правилом укладається у 2 примірниках, та підписують її.

На  відміну від  судового вирішення спору, який базується на  прямому правозастосуванні, медіація здійснюється з використанням права на основі справедливості та  з урахуванням інтересів обох сторін. Залучення посередника дає можливість усунути психологічний бар’єр, що існує при прямому спілкуванні «ворогуючих» сторін. Залучивши до переговорного процесу кваліфікованого посередника, сторони визнають свою готовність спочатку до компромісу, а потім і до консенсусу. Учасники медіації приймають рішення (на відміну від судового розгляду, під час якого рішення приймає безпосередньо суддя), що задовольняє їх обох, а посередник лише створює умови, які дають можливість коректно вести обговорення суті справи. Процес медіації — суворо конфіденційний (не розголошується), у той час як судовий розгляд, зазвичай, є процедурою публічною. Суд визначає, коли процес розпочнеться, коли закінчиться і  як проходитиме. Ґрунтуючись на відповідних нормах чинного законодавства, суд приймає рішення та оголошує його сторонам. У процесі ж медіації всі учасники мають можливість контролювати ситуацію. Судовий розгляд завжди передбачає наявність переможця і того, хто програв, а  медіація налаштована на  пошук взаємовигідного та взаємоприйнятного розв’язання спору.

Переваги медіації серед інших способів вирішення спорів: 1) добровільність; 2) участь медіатора — незалежної третьої особи, яка за допомогою спеціальних навичок організовує процес переговорів, щоб допомогти з’ясувати та  проаналізувати інтереси сторін; 3) врегулювання конфлікту самими сторонами з позиції інтересів шляхом знайдення взаємоприйнятного рішення; 4) швидкість; 5) гнучкість та неформальність процедури; 6) економність; 7) більша ймовірність виконання прийнятого рішення; 8) конфіденційність; 9) можливість залучення експертів.

У загальному, слід зазначити, що перевагами вирішення конфліктів в медіації порівняно саме із судовим розглядом є:

  • (1) вирішення конфлікту протягомнезначного періоду часу;
  • (2) нерозголошення відомостей, отриманих у процесі медіації стороннім особам за деякими винятками;
  • (3) економія особистого часу;
  • (4) значно менша вартість витрат порівняно з витратами на судовий розгляд;
  • (5) налагодження і збереження стосунків між сторонами;
  • (6) зняття емоційної напруги;
  • (7) запобігання емоційному вигоранню;
  • (8) покращення якості життя.

Медіація в судах може бути впроваджена у десятках різних форматів: від права сторін на призупинення судових процедур для проведення медіації до обов’язкового досудового порядку вирішення спорів шляхом медіації, коли всі справи певного типу мають пройти процедуру медіації перед їх розглядом у суді. До добровільних моделей судової медіації належать будь-які моделі, що потребують згоди обох сторін. Навпаки, обов’язкові моделі передбачають спробу застосування медіації сторонами незалежно від їхнього бажання (але не обов’язок дійти остаточного вирішення спору).

Медіація, як ефективний спосіб альтернативного вирішення спорів, широко застосовується в бізнес-середовищі, в сімейних спорах, в соціальній сфері, в IPта IT-сферах, в роботі з громадами. Наприклад, застосування медіації в  сімейних конфліктах призводить до  зменшення кількості вирішення конфліктів в  суді до 60 %. Але коли мова йде не лише про питання розірвання шлюбу, розподілу майна, стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини, встановлення порядку участі кожного з батьків у вихованні дитини, в яких медіація на сьогоднішній день є найдієвішим інструментом, то ця процедура здатна допомогти вирішити конфлікти і між представниками різних поколінь у сім’ї (батьки-діти-бабусі), питання спадкування, процедури встановлення опіки та усиновлення, виховання дітей. Існує поняття «медіації в школах медіації» — і це про те, як навчити дітей неагресивно та безконфліктно, без участі дорослих, тобто самостійно вирішувати спірні ситуації, що виникають між ними в колі однолітків та в соціумі, як налагодити це порозуміння і вибудувати нову модель поведінки дітей для знайомства зі світом дорослих. Медіація вчить вибудовувати взаємовідносини та знаходити рішення, спираючись на інтереси, цінності, потреби, почуття людини, а не виходити лише з його емоційних реакцій, поведінки, принципових позицій.

17 листопада 2023 року під час круглого столу «Судова влада та медіація: точки перетину» голова КЦС ВС Борис Гулько зауважив, що згідно зі статистичними даними за 2022 рік на розгляді в судах України перебувало майже 3,5 млн справ. Через різні причини значна частина з них не була вирішена. Водночас надмірна тривалість судового розгляду призводить до порушення фундаментального права осіб на доступ до правосуддя. Тож застосування процедури медіації сприятиме зменшенню навантаження на судову систему. Суддя ВС у КЦС Олена Білоконь підтримала думку про необхідність запровадження медіації як обов’язкової досудової процедури в деяких категоріях спорів. Зокрема, це стосується спорів щодо визначення місця проживання дитини та (або) встановлення способу участі у вихованні дитини.

Доповідачка зазначила, що суду не завжди вистачає гнучкості, адаптивності та індивідуального підходу для ефективного вирішення цієї категорії емоційно виснажливих спорів. Це зумовлює необхідність більш широкого застосування нових підходів і засобів позасудового врегулювання сімейних спорів, одним з яких виступає інститут медіації. Втручання суду в сімейний конфлікт зазвичай відбувається на пізній стадії, коли ситуація дуже ускладнена. До того ж судові процедури не завжди враховують особливі ознаки сімейних спорів і є надмірно тривалими.

Олена Білоконь акцентувала, що сімейний конфлікт, до  якого залучені діти, має бути вирішений судом з урахуванням найкращих інтересів дітей. Водночас діти почуваються некомфортно в межах судової процедури, а концепція дружнього до дітей судового провадження складно реалізується на практиці. Крім того, існує проблема виконання судових рішень у справах щодо дітей — за відсутності готовності кожної зі сторін конфлікту добросовісно й повно виконувати судовий припис виконувати такі рішення дуже складно.

Суддя КЦС ВС Євген Синельников зауважив, що проведення такого заходу в приміщенні ВС за участю суддів усіх інстанцій свідчить про те, що  судді усвідомлюють необхідність проведення медіативних процедур, її значення в запобіганні конфліктів, їх вирішенні, зменшенні навантаження на судову систему, зниження конфліктності загалом у суспільстві.

Слід резюмувати, що використання такого інструменту, як медіація, є гідною альтернативою судовому врегулюванню спорів, яка полягає у пошуку оптимального рішення, у повній мірі враховуючи інтереси сторін шляхом проведення низки переговорів, висловлення думок та пропозицій за участю медіатора як незалежної особи, який діє на засадах незалежності та неупередженості, сприяє підтримці та розвитку між сторонами культури їхніх відносин, досягненню позитивного результату і взаєморозуміння у конфлікті (спорі), який між ними виник. Завдяки перевагам медіації, а саме таким, як економія часу, взаємоприйнятне рішення, добровільність, гнучкість процедури, та іншим, можливе швидке та ефективне вирішення конфліктів, які виникають у суспільстві.

Список використаної літератури:

  • Красіловська З. В. Становлення інституту медіації в системі публічного управління: теоретико-правовий аспект. автореф. …канд. наук з держ. управління: 21. 00.01. Одеса, 2017. С. 6.
  • Battistoni E. Belgium. In: Brenneur B. Overview of Judicial Mediation in the World. Paris, 2010. P. 136.
  • Токарєва К. С. Адміністративно-правове регулювання медіації: сучасний стан та тенденції розвитку: дисерт. …канд. юрид. наук. Київ, 2021. С. 53.
  • Медіація як альтернативний спосіб вирішення спорів: вітчизняний та зарубіжний досвід: наукова монографія / За заг. ред. В. І. Цимбалюка. Львів: «Новий Світ- 2000», 2020 . С. 17. 12.
  • Токарєва К. С. Адміністративно-правове регулювання медіації: сучасний стан та тенденції розвитку: автореф. …канд. юрид. наук. Київ, 2021. С. 7.

ВІСНИК НААУ № 12 (97)

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.