10 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волхонтет-Граніт» (далі– ТОВ «Волхонтет-Граніт») про стягнення суми заборгованості за договором оренди нежитлової будівлі та за зустрічним позовом ТОВ «Волхонтет-Граніт»до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди нежитлової будівлі.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначала, що між ним та відповідачем укладено договір оренди нежитлової будівлі. Проте всупереч умовам договору ТОВ «Волхонтет-Граніт» не сплачувало орендної плати, в результаті чого утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача.
ТОВ «Волхонтет-Граніт» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди нежитлової будівлі, мотивуючи його тим, що на момент його укладення,нерухоме майно перебувало під арештом, зазначений договір не відповідає вимогам чинного законодавства в частині порядку розрахунку з орендодавцем.
Районний суд задовольнив позов ОСОБА_1про стягнення з ТОВ «Волхонтет-Граніт» заборгованості за договором оренди нежитлової будівлі, у задоволенні зустрічного позову відмовив.
Апеляційний суд скасував рішення районного суду, у задоволенні позову ОСОБА_1відмовив. Зустрічний позов ТОВ «Волхонтет-Граніт»про визнання недійсним договору оренди нежитлової будівлі задовольнив.
Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції з огляду на таке.
Суд установив, що між сторонами у справі був укладений попередній договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, яка перебувала під арештом. У цей день між ОСОБА_1та ТОВ «Волхонтет-Граніт»укладено договір оренди цієї будівлі.
Верховний Суд зауважив, що недійсність договору як приватно-правова категорія повинна не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов’язань,що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов’язань,що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним. Оскільки ТОВ «Волхонтет-Граніт» не надало суду доказів на підтвердження недійсності договору оренди,суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися,а обов’язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд встановив, що умовами договору оренди визначені розмір і порядок обчислення орендної плати, місце та строки виконання цього обов’язку.
У зв’язку з тим, що ТОВ «Волхонтет-Граніт» не надало суду доказів на підтвердження виконання зобов’язань щодо здійснення сплати за оренду нежитлового приміщення, а наданий позивачем розрахунок заборгованості орендар не спростував, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ТОВ «Волхонтет-Граніт» заборгованості за договором оренди.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 10 березня 2021року у справі No201/8412/18 (провадження No 61-803св20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/95532900