Коли держава починає “реформу” інституції, що за Конституцією та європейськими стандартами має бути незалежною, ключове питання звучить не лише “що змінюють”, а й хто, яким мандатом і за якими правилами це робить. Саме тут — на процедурі та складі — і виник перший великий конфлікт навколо робочої групи Кабміну з удосконалення законодавства у сфері адвокатури.
Про це зазначає Олег Шумило, інформують Українські новини.
Наприкінці минулого тижня члени робочої групи отримали лист Мін’юсту з вимогою до 20 лютого 2026 року надати письмові пропозиції з широкого переліку питань — від “онлайн-з’їздів” і скорочення строків повноважень органів адвокатського самоврядування до цифровізованого іспиту та дисциплінарних процедур. Дату першого засідання Мін’юст пообіцяв визначити після узагальнення цих пропозицій. Формально — робочий процес. По суті — старт, який уже називають нелегітимним: тому що “реформа” починається з підміни інституційного представництва та нав’язування порядку денного до того, як робоча група взагалі узгодила правила роботи.
Хронологія, яка багато пояснює
• 14.05.2025 — Кабмін розпорядженням №475-р схвалює Дорожню карту з питань верховенства права та визначає 3-х субʼєктів виконання: Мін’юст, Парламент, НААУ.
• 12.01.2026 — постанова Кабміну №42 утворює робочу групу з питань удосконалення законодавства у сфері адвокатури та адвокатської діяльності.
• 5.02.2026 — лист заступниці Міністра юстиції України Л. Сугак.
• 17.02.2026 — народні депутати (члени робочої групи) направляють Прем’єр-міністру депутатське звернення з вимогою переформатувати склад робочої групи на паритетних засадах.
• 17.02.2026 — Рада адвокатів України приймає рішення та направляє його Прем’єр-міністру з вимогою переформатувати склад робочої групи на паритетних засадах.
• Ці дати важливі, бо показують: конфлікт виник не “на фінальній стадії”, а в точці старту.
Дорожня карта: три виконавці — один інституційний голос
У Дорожній карті (пункт 1.6) у частині реформування адвокатури визначено три інституції як рівних виконавців заходів:
1. Верховна Рада України;
2. Міністерство юстиції України;
3. Національна асоціація адвокатів України (НААУ).
У депутатському зверненні до Прем’єр-міністра наголошено: НААУ відповідно до статей 55–57 Закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” є єдиною професійною самоврядною організацією адвокатів, що представляє адвокатуру на національному рівні. А стандарти ООН (Основні принципи щодо ролі юристів, 1990) та підходи Ради Європи прямо виходять з того, що реформа адвокатури має відбуватися за обов’язкової участі професійної організації адвокатів як інституційного представника професії.
Саме тут і головна претензія: склад робочої групи, затверджений постановою №42, не відображає модель Дорожньої карти. За оцінкою депутатів, у групі:
• не забезпечено паритетного представництва трьох виконавців;
• а НААУ як співвиконавець фактично не представлена належним чином.
Критичний нюанс, на якому роблять акцент автори звернення: наявність у складі робочої групи окремих адвокатів або представників громадських організацій не є представництвом НААУ, якщо вони не мають інституційного мандата діяти від її імені.
Інакше кажучи, Мін’юст (як співвиконавець) може отримати зручний формат: “у нас у групі є адвокати”, але при цьому немає повноцінного інституційного голосу адвокатури, визначеного Дорожньою картою.
Лист Мін’юсту: порядок денний уже написаний
Лист Мін’юсту, підписаний заступником міністра з питань європейської інтеграції, починається з посилань на:
• Дорожню карту як зобов’язання перед ЄС,
• звіти Єврокомісії 2023–2025 років,
• скринінговий звіт до Розділу 23 (“Судова влада та основоположні права”),
• “тіньові звіти” до Розділу 23.
Далі — конкретний перелік питань, на які членів групи просять письмово відповісти: органи самоврядування, внески, аудит, цифровий іспит, дисциплінарні визначення та реєстри, підвищення кваліфікації, а також позиція щодо Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката (ухваленої 12.03.2025 Комітетом міністрів Ради Європи).
На перший погляд — логічно: підготувати матеріал до дискусії. Але в адвокатському середовищі та серед частини депутатів цей лист сприйняли як пакет “готових рішень”, для яких збирають формальні коментарі.
Завідувач кафедри, професор, заслужений юрист України Нана Бакаянова у коментарі підкреслила, що логічною послідовністю було б спочатку провести установче засідання, визначити організацію роботи, розподіл підгруп і лише потім збирати пропозиції.
Адвокатка Оксана Каденко звернула увагу на дивну деталь: вона взагалі не отримувала цього листа Мін’юсту. За її словами, жодних матеріалів із переліком “пріоритетних питань” або поясненням, хто і на якій підставі їх сформував, їй не надсилали. Водночас як повідомляють колеги з робочої групи, у списку розсилки її прізвище було викреслено.
Цей епізод породжує вже не лише дискусію про зміст і процедури, а й пряме питання до заступниці міністра Людмили Сугак, яка підписала лист.
Оксана Каденко наголосила на принциповому моменті: членам робочої групи не було роз’яснено, хто саме сформував перелік критеріїв і з яких підстав саме ці питання визначено як “пріоритетні”. За її словами, НААУ не отримувала жодних вихідних аналітичних матеріалів чи обґрунтувань, на яких базується запропонована рамка обговорення. Вона також зазначає, що структура листа фактично побудована з опорою на позиції окремих громадських організацій, викладені у так званих “тіньових звітах”, тоді як значна частина напрацювань органів адвокатського самоврядування залишилася поза увагою.
ГО під “маскою” адвокатури: як виникає плутанина
Окремий пласт конфлікту — роль громадських організацій, які беруть участь у дискусії й публічно коментують процес.
Наприклад, Ольга Дмитрієва (ГО “Асоціація адвокатів України”) та Микола Стеценко (ГО “Асоціація правників України”) у коментарях загалом підтримують підхід Мін’юсту: мовляв, робоча група — не парламент, суворих процедур немає; зібрати пропозиції до першого засідання — логічно; “тіньові звіти” — нормальний європейський інструмент додаткової оцінки.
“Я дізнався про запрошення вже на засіданні комітету”: позиція депутатів
Найжорсткіша оцінка прозвучала від голови профільного підкомітету парламенту Володимира Ватраса.
Він прямо говорить про відчуття, що лист Мін’юсту виглядає як лист уже сформованої позиції міністерства — без попередньої роботи робочої групи і без узгодження з профільним підкомітетом та НААУ. На додаток, Ватрас звернув увагу на відсутність базових організаційних речей: регламенту, графіка, підгруп, формату обговорень.
Ватрас також поставив під сумнів тезу з листа Мін’юсту про необхідність привести законодавство про адвокатуру у відповідність до Конституції: “А де у нас написано, що закон про адвокатуру не відповідає Конституції?”.
І це не просто риторика. У депутатському зверненні до Прем’єр-міністра логіка ще жорсткіша: якщо Дорожня карта визначає НААУ співвиконавцем, то робоча група має бути такою, щоб НААУ була представлена інституційно, а не “одним голосом” серед десятків інших.
Запит на “перезапуск”: 27 осіб і три співголови
У депутатському зверненні від 17 лютого 2026 року депутати пропонують конкретну модель переформатування:
Цей підхід пропонується викласти більш чітко та інституційно визначено:
• загальна чисельність робочої групи має становити 27 осіб;
• встановлюється рівна інституційна квота — по 9 представників від кожного з трьох виконавців Дорожньої карти: Верховної Ради України, Міністерства юстиції України та Національної асоціації адвокатів України;
• кожна з трьох інституцій самостійно визначає та подає своїх дев’ять представників;
• у межах своєї квоти інституція може включати до складу своїх дев’яти осіб експертів, науковців або представників громадськості, але виключно як власних делегованих представників, тобто за наявності офіційного мандата від відповідної інституції (ВРУ, Мін’юсту або НААУ);
• робоча група очолюється трьома співголовами — по одному представнику від кожної з трьох інституцій.
Таким чином, експерти чи представники громадського сектору не утворюють окремої “четвертої квоти”, а входять саме до складу дев’яти делегатів відповідної інституції, яку вони офіційно представляють.
Окремо пропонується перелік представників від ВРУ (включно з головою профільного комітету Денисом Масловим як співголовою).
Цей документ фактично формулює політичний діагноз: нинішня конструкція робочої групи — це підміна інституційного представництва довільним добором осіб.
Але критично важливо розуміти те, на чому наполягають народні депутати у зверненні: ці ГО не є НААУ і не відображають її офіційну позицію. Ба більше — схожість назв окремих організацій із назвою Національної асоціації адвокатів України створює ризик суспільної плутанини: зовні це може виглядати як “адвокатура підтримує”, хоча інституційний мандат має лише НААУ.
Саме тому депутати прямо записали: присутність представників ГО або окремих адвокатів не дорівнює інституційному представництву НААУ без відповідного повноваження. У політичній площині це означає ще й інше: якщо урядова постанова формально “напакувала” групу людьми з адвокатським статусом або з близькими назвами організацій, а НААУ при цьому не має належної квоти — Кабмін може опинитися в ситуації, коли його ж документ виглядає як інструмент підміни. Саме це критики й називають “підставою” уряду.
Того ж дня — 17 лютого 2026 року — свою позицію офіційно зафіксувала і Рада адвокатів України. Ухваленим рішенням вона констатувала відсутність належного інституційного представництва адвокатури у складі урядової робочої групи та звернулася до Кабінету Міністрів із вимогою переглянути її персональний склад.
РАУ наголосила: пункт 1.6 Дорожньої карти прямо визначає трьох рівних виконавців реформи — Верховну Раду України, Міністерство юстиції України та Національну асоціацію адвокатів України. Відповідно, будь-який механізм реалізації цієї норми має забезпечувати кількісний паритет і повноцінне інституційне представництво кожного з них.
У своєму рішенні Рада адвокатів України також запропонувала конкретний перелік офіційно делегованих представників від НААУ та регіональних органів адвокатського самоврядування, а також ініціювала включення Голови НААУ до складу співголів робочої групи як керівника одного з трьох визначених виконавців Дорожньої карти.
У чому ризик: не лише процедура, а й незалежність
Мін’юст у своєму листі апелює до євроінтеграційних звітів і закликає до прозорості, підзвітності та реформування дисциплінарних/кваліфікаційних процедур. Частина з цих змін справді може бути предметом професійної дискусії.
Але для адвокатури проблема в іншому: якщо старт реформи відбувається через дисбаланс представництва і нав’язування рамки без інституційного мандата НААУ, будь-який результат буде сприйматися як політично й професійно сумнівний. А найнебезпечніший наслідок — відкриття дверей до надмірного втручання держави у самоврядування та внутрішні механізми професії.
Цю лінію формулює Ватрас: “реформа адвокатури має проводитися для адвокатури, а не проти неї… незалежність адвокатури — найважливіше питання”.
Що далі: або перезапуск, або конфлікт на вході
Станом на середину лютого 2026 року маємо просту реальність:
• Мін’юст збирає пропозиції у заздалегідь заданій рамці;
• частина учасників називає це нормальним “збором позицій”;
• інша частина — включно з депутатами профільного підкомітету — ставить під сумнів інституційну легітимність складу групи та вимагає переформатуванняза моделлю Дорожньої карти.
Суперечка не про те, чи потрібні зміни в адвокатурі. Вона про інше: хто має право формувати порядок денний, і чи не перетвориться “реформа” на інструмент зовнішнього управління професією, яка має бути опорою правосуддя, а не його придатком.
Якщо уряд проігнорує депутатське звернення та рішення Ради адвокатів України і не виправить склад групи, “реформа” ризикує стартувати не з європейського принципу inclusive consultations, а з конфлікту легітимності, який зруйнує довіру ще до появи тексту законопроєкту. Якщо ж склад буде переформатовано на паритетних засадах — процес отримує шанс початися з того, що в демократії є фундаментальним: правил, мандата і відповідальності.
Затверджений склад робочої групи вже на старті ставить під сумнів відповідність реформи міжнародним стандартам. Основні принципи ООН щодо ролі юристів (1990) гарантують адвокатським асоціаціям право самостійно управляти своїми справами без зовнішнього втручання. Рекомендація Rec(2000)21 Ради Європи прямо вимагає належного залучення професійних організацій адвокатів до підготовки законодавства, що визначає їхній статус і функціонування. Позиція CCBE однозначна: реформа адвокатури без визначальної інституційної участі її самоврядного органу є ризиком для незалежності професії.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.