Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення не є підставою для визнання його недійсним

Недійсність договору найму (оренди) має існувати в момент його укладення.

10 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Волхонтет-Граніт» про стягнення суми заборгованості за договором оренди та зустрічним позовом ТОВ «Волхонтет-Граніт» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди.

Позивач за первісним позовом зазначив, що в листопаді 2017 року між сторонами було укладено договір оренди нежитлового приміщення та обладнання. Проте в порушення умов цього договору ТОВ «Волхонтет-Граніт» орендну плату не сплачувало, в результаті чого утворилась заборгованість, яку просив суд стягнути з відповідача.

Позивач за зустрічним позовом зазначив, що на момент укладення договору
оренди нерухоме майно перебувало в арешті, а договір оренди не відповідає
чинному законодавству в частині порядку розрахунку з орендодавцем, тому
просило суд визнати цей договір недійсним.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 до ТОВ «Волхонтет-Граніт» про
стягнення заборгованості за договором оренди та відмовляючи в задоволенні
зустрічного позову, районний суд зробив висновок про те, що покладені на ТОВ
«Волхонтет-Граніт» зобов`язання відповідно до договору оренди належним чином не виконуються і в установлені договором строки орендна плата не вноситься, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Підстави для визнання недійсним договору оренди відсутні.

Скасовуючи рішення районного суду, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ТОВ «Волхонтет-Граніт» про визнання недійсним договору оренди, апеляційний суд зробив висновок про те, що договір оренди суперечить нормам чинного законодавства України.

Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції з огляду на таке.

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлювати суд на момент його укладення. Тобто недійсність договору має існувати в момент його
укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для визнання його недійсним.

Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Тому є безпідставним посилання апеляційного суду на рішення Тернопільського
міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2019 року в справі No 607/15301/18, яким зобов`язано ОСОБА_1 повернути ТОВ «Волхонтет-Граніт»
аванс за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки
зазначеного рішення не існувало на момент ухвалення рішення судом першої
інстанції.

Ураховуючи викладене, правильними є висновки районного суду, що ТОВ
«Волхонтет-Граніт» не надало суду доказів на підтвердження недійсності договору оренди, тому районний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Згідно з частиною першою статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Суди встановили, що умовами договору оренди визначені розмір і порядок
обчислення орендної плати, місце та строки виконання цього обов`язку.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про стягнення з ТОВ «Волхонтет-Граніт» заборгованості за договором оренди, оскільки ТОВ «Волхонтет-Граніт» не надало суду доказів на підтвердження виконання зобов`язань щодо здійснення оплати за оренду нежитлового приміщення, а наданий позивачем розрахунок заборгованості орендар не спростував.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року в справі No 201/8412/18 (провадження No 61-803св20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/95532900