Належним доказом вжиття усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду.
20 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність старшого державного виконавця державної виконавчої служби.
Скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що рішенням суду задоволено її позов щодо усунення перешкод у користуванні житловим будинком з надвірними будівлями шляхом вселення її до будинку, проте державний виконавець не здійснив заходи щодо примусового виконання рішення суду.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, визнав неправомірною постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, скасувавши її, водночас відмовив у задоволенні вимоги про визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною. При цьому суди виходили із того, що державний виконавець не повідомив ОСОБА_1 про проведення виконавчих дій, а стягувач, оскаржуючи дії державного виконавця, не зазначила, яка саме бездіяльність є неправомірною та про усунення яких порушень йде мова.
Верховний Суд не погодився з таким висновком судів з огляду на таке.
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов’язок вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Суд установив, що на виконання рішення суду в частині зобов’язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні житловим будинком з надвірними будівлями шляхом вселення заявника до житлового будинку, державним виконавцем відкрито виконавче провадження.
Оскільки боржник самостійно не виконував рішень суду, а державний виконавець не вчиняв усіх необхідних виконавчих дій протягом двох років (до повернення виконавчого документа), суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те,що державний виконавець під час вчинення виконавчих дій не допустив порушень, викладених у частинах першій, четвертій статті 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на положення статті 129 -1 Конституції України щодо обов’язковості судових рішень.
Оскільки примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка зобов’язана вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, державний виконавець діяв із порушенням вказаного Закону, при цьому прийняв неправомірне рішення про повернення виконавчого листа.
Постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 20 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2018 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності старшого державного виконавця державної виконавчої служби неправомірною, зобов’язання усунути порушення та невідкладно здійснити заходи примусового виконання рішення суду скасовано; визнано таку без діяльність старшого державного виконавця неправомірною.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі No 619/562/18 (провадження No 61-39095св18) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/94489872