Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого – Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 ,
відповідач – ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , на постанову Рівненського апеляційного суду від 18 січня 2024 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,
Історія справи
Короткий зміст заяви про забезпечення позову
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову.
На обґрунтування заяви вказав, що заборгованість за аліментами нарахована неправомірно, оскільки його дочки, на утримання яких з нього присуджені аліменти на користь відповідача, проживають разом з ним. Водночас ОСОБА_2 використовує аліменти на власні потреби, а не на потреби дітей.
Невжиття заходів забезпечення позову у разі задоволення позову може ускладнити реальне виконання рішення суду у цій справі.
ОСОБА_1 просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-239/09, виданого Кузнецовським міським судом Рівненської області 14 квітня 2020 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання їхніх дітей.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 27 вересня 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Зупинено стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-239/09, виданого Кузнецовським міським судом Рівненської області 14 квітня 2020 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей.
Суд першої інстанції виходив з того, що за заявою осіб, які беруть участь у справі, суд може вжити передбачених законом заходів забезпечення позову, зокрема шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу і знаходяться у нього. Таким чином, суд вважав, що заява про забезпечення позову є співмірною до заявлених у позові вимог та гарантує забезпечення виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 18 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Ухвалу Кузнецовського міського суду Рівненської області від 27 вересня 2023 року скасовано.
Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-239/09, виданого Кузнецовським міським судом Рівненської області 14 квітня 2020 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 536,80 грн.
Апеляційний суд виходив з того, що при задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову суд першої інстанції не врахував те, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.
У позовній заяві ОСОБА_1 ставить питання про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, які стягнуті раніше за рішенням суду у справі
№ 2-239/09, яке набрало законної сили та в установленому законом порядку не скасовано. Отже, забезпечивши позов шляхом зупинення стягнення заборгованості за аліментами, суд першої інстанції фактично ухвалив рішення без розгляду справи по суті.
Доводи ОСОБА_1 про безпідставність стягнення заборгованості за аліментами на користь відповідача, що порушує права позивача та його дітей, на користь яких стягуються аліменти, є обставиною, яка підлягає встановленню під час вирішення спору по суті, і не може бути підставою для забезпечення позову.
Суд апеляційної інстанції вказав, що нормами законодавства визначено процесуальний порядок звернення до суду про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, зокрема у спосіб звернення саме із заявою, сторонами якої будуть боржник та стягувач, а не з відповідним позовом в порядку позовного провадження.
Таким чином, спосіб забезпечення позову, який обраний позивачем та судом першої інстанції, не відповідає вимогам закону та фактично зупиняє виконання судового рішення в іншій справі, яке набрало законної сили.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 – адвокат Семенюк М. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії;
заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу;
реальна загроза невиконання рішення суду полягає в тому, що у разі задоволення позовної вимоги про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, грошові кошти, які станом на сьогодні стягуються з позивача як погашення заборгованості за оскаржуваним виконавчим листом не можна буде повернути позивачу, адже відповідно до частини другої статті 445 ЦПК України у справах про стягнення аліментів поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення;
забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, співвідноситься із позовною вимогою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Оскільки дія наведеної норми процесуального права насамперед направлена на те, щоб запобігти відчуженню майна у порядку виконання виконавчого документа, який потім може бути визнаний неправомірним або бути скасованим;
оскільки предметом спору є визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа № 2-239/09, який виданий Кузнецовським міським судом Рівненської області 14 квітня 2020 року, про стягнення із позивача заборгованості у розмірі 121 168,59 грн, то обраний судом першої інстанції вид забезпечення позову (зупинення стягнення на підставі виконавчого листа) є співмірним з заявленими позовними вимогами. Такий вид забезпечення призведе лише до паузи у стягненні та не порушить будь-яких прав відповідача, оскільки він не впливає на її матеріальний стан, не призведе до понесення додаткових витрат унаслідок його застосування, а відповідачу не буде завдано будь-яких збитків;
за своєю суттю аліменти – це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. На цей час, діти на утримання яких стягуються аліменти, проживають із батьком, а матір не платить аліменти на їх утримання. Це свідчить про те, що інтереси дітей у цьому випадку заходами забезпечення позову не будуть порушуватись, а навпаки захищатимуться;
у разі незастосування такого заходу забезпечення як зупинення стягнення на підставі виконавчого листа, взагалі може призвести до унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. До ухвалення рішення у справі по суті спору вся заборгованість може бути стягнута, адже здійснення виконавчого провадження триває, у межах цього провадження звернено стягнення на заробітну плату позивача і з його доходу відповідачу відраховується 20 % від зарахованих сум. Станом на дату звернення до касаційного суду з позивача стягнено більше 20 000,00 грн. Водночас заборгованість стосується аліментних платежів, тому згідно з нормами статті 445 ЦПК України кошти не можуть бути повернуті примусово від відповідача, що фактично нівелює можливе рішення суду про задоволення позову.
Позиція інших учасників справи
У квітні 2024 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Відзив мотивований тим, що:
доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і необґрунтованими, зводяться виключно до суб’єктивної переоцінки обставин справи. При цьому зміст доводів касаційної скарги позивача фактично повторює зміст заперечень проти доводів апеляційної скарги, поданої на рішення суду першої інстанції;
питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, вирішується судом в порядку статті 432 ЦПК України за заявою стягувача або боржника, а не в порядку позовного провадження;
у позовній заяві позивач об`єднав: 1) вимогу про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, яка розглядається судом, який видав такий виконавчий лист, в порядку статті 432 ЦПК України. Ця стаття розміщена у розділі VI ЦПК України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)». Зазначене передбачає необхідність звернення до суду саме із заявою (сторонами якої будуть боржник та стягувач), а не з відповідним позовом в порядку позовного провадження; 2) вимогу про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, яка розглядається судом виключно за правилами позовного провадження;
оскільки при зверненні до суду позивач об`єднав у позовній заяві вимоги, до розгляду яких застосовується різний процесуальний порядок, то недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судового рішення, що набрало законної сили;
у позовній заяві ОСОБА_1 , крім іншого, пред`явив вимогу про звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, стягнених раніше за рішенням суду у справі № 2-239/09, яке набрало законної сили та в установленому законом порядку не скасоване. Таким чином, забезпечивши позов шляхом зупинення стягнення заборгованості за аліментами, суд першої інстанції фактично ухвалив рішення без розгляду справи по суті;
доводи касаційної скарги щодо безпідставності стягнення заборгованості за аліментами на користь відповідача, що порушує права позивача та дітей, на користь яких стягуються аліменти, є обставиною, яка підлягає встановленню під час вирішення спору по суті, і не може бути підставою для забезпечення позову. Проте, враховуючи, що позивач у касаційній скарзі наводить свої міркування з приводу обставин справи по суті спору, який ще розглядається судом, ОСОБА_4 змушена також висловити свої заперечення щодо таких аргументів. Оскільки позивач, як батько, не виконував свій обов’язок щодо утримання дітей, таке питання було вирішено в судовому порядку. Спочатку було стягнено аліменти з батька на користь матері на утримання старшої дочки, а саме за півтора року після її народження, а згодом – за рік після народження молодшої дочки на її утримання. Надалі позивач звернувся до суду з метою зменшення аліментів на утримання дітей, в тому числі й на дитину від першого шлюбу. Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 03 червня 2009 року у справі № 2-239/09,яке набрало законної сили 16 червня 2009 року, зменшено розмір аліментів, що стягувались з позивача на користь відповідача на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , за рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2007 року, з 1/4 до 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Крім того, стягнено з позивача на користь відповідача аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 15 квітня 2009 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виконання цього рішення суду здійснювалось в примусовому порядку відповідним відділом державної виконавчої служби до початку 2016 року. Потім позивач пообіцяв відповідачу надавати кошти на утримання дітей в добровільному порядку поза процедури примусового виконання рішення суду, тому відповідач забрала виконавчий лист з примусового виконання. Проте позивач своєї обіцянки не дотримався. За цей час відповідач втратила оригінал виконавчого листа. Тому 14 квітня 2020 року на підставі ухвали Кузнецовського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2020 року видано дублікат виконавчого листа з виконання рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 03 червня 2009 року в справі № 2-239/09 у частині стягнення з позивача на користь відповідача аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Цей дублікат виконавчого листа було подано для примусового виконання, яке здійснювалось до жовтня 2020 року. У жовтні 2020 року відповідач подала заяву до відділу державної виконавчої служби про повернення виконавчого листа, адже між сторонами було досягнено іншої домовленості щодо спільних сімейних питань. Разом з цим у вказаному виконавчому провадженні було нараховано заборгованість зі сплати аліментів станом на 31 березня 2020 року, яка не була погашена ОСОБА_1 . Така заборгованість почала утворюватись з 24 грудня 2015 року. Позивач у цій справі (боржник) повинен був погасити цю заборгованість, проте цього не зробив. 13 липня 2023 року державний виконавець відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі зазначеного дубліката виконавчого листа № 2-239/09для стягнення лише наявної заборгованості зі сплати аліментів, адже від сплати самих аліментів боржник уже був звільнений на підставі рішення суду від 23 вересня 2020 року у справі № 565/584/20, яке набрало законної сили 27 вересня 2020 року. У заяві про забезпечення позову позивач зазначає, що з грудня 2019 року до цього часу діти проживають з ним. При цьому, оскільки борг виник за період коли діти проживали разом з ним, то він просив вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення аліментів у виконавчому провадженні. Проте такі доводи є неправдивими, оскільки заборгованість зі сплати аліментів виникла за період, коли мати проживала з дітьми та утримувала їх, тобто до вирішення питання про визначення місця проживання дітей з батьком. Крім того, ухвала Кузнецовського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2020 року про видачу дубліката виконавчого листа з виконання рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 03 червня 2009 року у справі № 2-239/09була предметом апеляційного перегляду та набрала законної сили 31 березня 2020 року. Позивач також не оскаржував постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, винесену державним виконавцем 13 липня 2023 року;
позивач уже намагався вжити заходів забезпечення, проте у задоволенні його заяви було відмовлено ухвалою від 04 вересня 2023 року в справі № 565/1454/23.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 565/1607/23 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У березні 2024 року справа № 565/1607/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2024 року заяву ОСОБА_2 про направлення копії касаційної скарги повернено.
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 05 березня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 03 червня 2009 року на утримання спільних дітей з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнено аліменти у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно на кожну дитину.
Позивач наголошував, що з грудня 2019 року до цього часу ОСОБА_7 і ОСОБА_8 проживають разом з ним. Крім того, рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 25 березня 2020 року у справі № 565/1888/19 місце проживання неповнолітньої ОСОБА_8 визначено разом з батьком ОСОБА_1 . Цим же рішенням суду стягнено з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в твердій грошовій сумі по 1 200,00 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи з 25 листопада 2019 року.
ОСОБА_1 стверджував, що:
– 14 квітня 2020 року судом видано виконавчий лист (дублікат) № 2-239/09 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дочок в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно на кожну і до досягнення дитиною повноліття;
– цей дублікат виконавчого листа був пред`явлений до виконання та 23 квітня 2020 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № НОМЕР_2;
– 09 жовтня 2020 року державний виконавець винесла постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», адже виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
– згідно з постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 09 жовтня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 заборгованість станом на 09 жовтня 2020 року становить 121 168,59 грн, який утворився за період з 24 грудня 2015 року до 01 жовтня 2020 року, тобто у період, коли мало проводитись стягнення аліментів з відповідача, ще відбувалось стягнення аліментів з позивача (зокрема, стягнено 66 144,08 грн);
– 13 липня 2023 року державний виконавець повторно відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання дубліката виконавчого листа від 14 квітня 2020 року № 2-239/09;
– 14 серпня 2023 року державний виконавець у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 винесла постанову про звернення стягнення на заробітну плату позивача, а саме вирішено проводити щомісячне відрахування з усіх видів доходу, що належить до виплати боржнику після відрахування податків у розмірі 20 %, до виплати загальної суми боргу 133 585,44 грн, з них: основний борг – 121 168,59 грн, виконавчий збір – 12 116,85 грн. У межах цього виконавчого провадження з позивача уже стягнено 11 348,56 грн.
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання (частини шоста-восьма статті 153 ЦПК України).
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частини друга, третя статті 150 ЦПК України).
Згідно з частиною десятою статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Позов забезпечується, зокрема, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку (пункт 6 частини першої статті 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
[…] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 361/8953/21 (провадження № 61-8786св23) зазначено, що «при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 червня 2023 року у cправі № 925/731/18 вказано, що «не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 04.11.2021 у справі № 907/416/21, від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.01.2023 у справі № 334/9179/21)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 640/32706/21 (адміністративне провадження № К/990/25212/22, К/990/27365/22) вказано, що «судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому таке судове рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
[…] Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). На цій підставі слід дійти висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили».
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті 12, 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
позивач звернувся з позовом про звільнення від сплати заборгованості за аліментами та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню;
також позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні щодо примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання їхніх дітей, виданого на виконання рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 03 червня 2009 року, що набрало законної сили;
суд першої інстанції вважав, що заява про забезпечення позову є співмірною до заявлених у позові вимог та гарантує забезпечення виконання судового рішення у разі задоволення позову;
апеляційний суд при скасуванні ухвали суду першої інстанції та відмові у задоволенні заяви про забезпечення позову обґрунтовано вважав, що забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили, є недопустимим. У позовній заяві пред`явлено вимогу про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, стягнених раніше за рішенням суду у іншій справі, яке набрало законної сили та в установленому законом порядку не скасовано. Отже, забезпечення позову шляхом зупинення стягнення заборгованості за аліментами фактично є вирішенням справи без розгляду по суті;
посилання на безпідставність стягнення заборгованості за аліментами на користь відповідача, що порушує права позивача, а також права його дітей, на користь яких стягуються аліменти, є обставиною, яка підлягає встановленню під час вирішення спору по суті, і не може бути підставою для забезпечення позову;
спосіб забезпечення позову, який обраний позивачем та судом першої інстанції, не відповідає вимогам закону та фактично зупиняє виконання судового рішення в іншій справі, яке набрало законної сили;
тлумачення пункту 6 частини першої статті 150 ЦПК України свідчить, що забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, стосується випадків, коли стягнення здійснюється на підставі виконавчих документів, які видані уповноваженими органами. Тобто зупинення стягнення на підставі виконавчого документа не поширюється на випадки оскарження виконавчого документу, виданого судом на виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Касаційний суд звертає увагу, що у частині третій статті 432 ЦПК України законодавець встановив спеціальні забезпечувальні заходи (зупинення виконання за виконавчим документом або заборона приймати виконавчий документ до виконання). Такі забезпечувальні заходи можуть застосовуватися судом, який розглядає заяву про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі виконавчого документу, чи про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову, тому правильно скасував ухвалу суду першої інстанції.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скаргипро те, що предметом спору є визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого, тому обраний зупинення стягнення на підставі виконавчого листа є співмірним з заявленими позовними вимогами.
У частині першій статті 432 ЦПК України передбачено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання (частини третя статті 432 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 752/26606/18 (провадження № 61-21640сво19) зроблено висновок, що «суд не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо вжиття заходів таких як забезпечення скарги на дії, рішення виконавця шляхом зупинення реалізації майна, оскільки згідно з положеннями норм матеріального і процесуального права вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції виконавця».
Отже, зупинення виконання за виконавчим документом застосовується лише у разі розгляду заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та не може застосовуватися як захід забезпечення позову.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду – без змін.
Оскільки за результатами касаційного оскарження постанову апеляційного суду залишено без змін, витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка її подала.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 18 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.