10 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсною умови договору в частині стягнення платежів щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування.
Апеляційний суд відмовив у задоволенні позову, оскільки спірний договір укладався до затвердження відповідних Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року No 168і внесення змін до Закону No 1023-XIІ«Про захист прав споживачів», підстави для визнання недійсними узгоджених сторонами умов кредитного договору щодо щомісячної сплати комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту відсутні.
Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Законом України від 01 грудня 2005 року No 3161-IVЗакон України «Про захист прав споживачів»був викладений в новій редакції, яка запровадила законодавче регулювання права споживача в разі придбання ним продукції у кредит (стаття 11) та визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача внаслідок їх несправедливості (стаття 18). Натомість, в частині першійстатті21 Закону України «Про захист прав споживачів»(в редакції чинній на момент укладення кредитного договору) передбачалося, що умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Тобто була закріплена інша правова конструкція недійсності умов договору.
Закон України від 01 грудня 2005 року No 3161-IV«Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» не містить вказівки про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили, а також не скасовує й не пом’якшує цивільної відповідальності особи, а отже, не має зворотної дії в часі.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями215,216 ЦК України.
Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від06 листопада 2009 року No 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Кредитний договір було укладено сторонами у травні 2005 року, тобто до набрання чинності статей11,18 Закону України від 01 грудня 2005 року No 3161-IV«Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак правильними є висновки апеляційного суду про те, що цей договір не може бути визнаний недійсним з підстав його невідповідності вказаним нормам закону.Укладений між сторонами кредитний договір відповідає вимогам чинного на той час законодавства та вільному волевиявленню сторін; під час укладення кредитного договору позивач була ознайомлена з його умовами, висловила своє волевиявлення шляхом підписання договору і тривалий час (10 років) виконувала його умови, що свідчить про прийняття нею таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.
Детальніше з текстом постанови ОП КЦС ВС від 10 жовтня 2019 року у справі No 718/194/17 можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85174044.