У цьому разі незвернення потерпілого безпосередньо до страховика жодним чином не перешкоджає з’ясуванню обставин, з якими законодавець пов’язує підстави для виплати відшкодування. Якщо особа подала позовну заяву до суду про стягнення зі страховика шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК, то вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення,
передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. Цивільний позов ОСОБА_2 про відшкодування
моральної шкоди задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої у рахунок відшкодування моральної шкоди 40 000 грн, зі страхової компанії — 2000 грн.
Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без зміни.
Позиція ККС: скасовано рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення
цивільного позову та призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку
цивільного судочинства.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС визнала неспроможними доводи представника страхової компанії у касаційній скарзі, які зводяться до того, що суди необґрунтовано стягнули зі страхової компанії на користь цивільного позивача кошти в сумі 2000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, між потерпілою ОСОБА_2 та обвинуваченим ОСОБА_1 виникли деліктні зобов’язання із завдання
шкоди внаслідок ДТП. У той же час між обвинуваченим та страховою компанією
існували договірні зобов’язання за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов’язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов’язаним суб’єктом перед потерпілими, яким він виплачує страхові відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Суд звертає увагу, що визначений Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядок звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов’язковий у розумінні ст. 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає права особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування. Обов’язок відшкодування шкоди, завданої ДТП, у тому числі, коли йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК, обумовлений не порушенням певного договірного зобов’язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров’ю та життю людини.
Застосування положень Закону України «Про обов’язкове страхування
цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати
права потерпілого.
Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням,
передбаченим ст. 286 КК, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди, а тому
особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди. Це також
узгоджується зі статтями 15, 16 ЦК.
Законодавець установлює дві підстави для виплати страхового відшкодування
потерпілому. Перша з них, яка визначена у ст. 35 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», передбачає відшкодування шкоди на підставі звернення потерпілого до страхової компанії за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страхової компанії про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення (п. 36.1. ст. 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
З огляду на це протилежний підхід, який би ставив у залежність право потерпілого на компенсацію за результатами кримінального провадження від попереднього звернення чи незвернення із заявою до цих осіб, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий
захист у кримінальному процесі, встановленого ст. 128 КПК.
Водночас у межах кримінального провадження за ст. 286 КК факт, обставини
ДТП, особа, винна у її настанні, характер і розмір завданої шкоди встановлюються судом як обставини, що мають істотне значення для кримінальної справи і належать до предмета доказування. У цьому разі незвернення потерпілого безпосередньо до страховика жодним чином не перешкоджає з’ясуванню обставин, з якими законодавець пов’язує підстави для виплати відшкодування. Тому, якщо особа подала позовну заяву до суду про стягнення зі страховика шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК, то вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Водночас колегія ККС погодилася з доводами у касаційній скарзі представника
страхової компанії про те, що у матеріалах кримінального провадження відсутнє
належне обґрунтування розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню зі страхової компанії, що власне й стало підставою прийняття рішення про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду в частині задоволення вимог цивільного позову.
Детальніше з текстом постанови від 17.11.2021 у справі No 333/384/20 (провадження No 51-3144км21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/101302976