19 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначала, що між нею та ОСОБА_2
було укладено договір позики, за умовами якого вона передала відповідачу у позику грошові кошти, які остання зобов’язалася повернути разом з процентами,
що підтверджується письмовою розпискою. Оскільки ОСОБА_2 свої зобов’язання за договором позики не виконала, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь суму основного боргу, визначені договором позики проценти та три проценти річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про
часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики, оскільки спірна розписка підтверджує факт передачі коштів у борг, доказів на спростування якого відповідач не надала. Зобов’язання повернути у визначений строк суму боргу, проценти, факт власноручного написання тексту розписки і її підписання відповідач не заперечувала, розписка знаходилася у позивача, а докази щодо неправомірного володіння нею не надала, що свідчить про отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 і про те, що борг не повернуто. Разом із цим, урахувавши положення частини другої статті 625 ЦК України, а також те, що сторони погодили розмір процентів за договором позики, апеляційний суд відмовив у задоволені вимог про стягнення трьох процентів річних за прострочення сплати суми боргу.
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду з огляду на таке.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім
договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за договором
позики, зокрема повернення предмета позики несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом,
який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Особа, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця,
вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо).
Зазначене узгоджується зі змістом статті 545 ЦК України.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність між сторонами
правовідносин, які випливають із договору позики, оскільки наявна у позивача
розписка підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання
боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому відповідач
не заперечувала, що боргова розписка власноручно складена нею, а доказів того, що ОСОБА_1 неправомірно заволоділа цією розпискою до суду не надано.
Установивши, що зобов’язання ОСОБА_2 про повернення позивачу суми
боргу підтверджуються наявною в останньої письмовою розпискою, умови
якої щодо повернення коштів, отриманих у позику, позичальник не виконав, суд
апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача
на користь позивача суму боргу, обумовленої договором позики.
Доводи ОСОБА_2 про те, що спірна розписка, в якій не ідентифіковано ім’я
позикодавця, може бути повторно використана для неправомірного стягнення
з неї суми боргу безпідставні, оскільки спростовуються положеннями статті 545 ЦК України, відповідно до якої кредитор, прийнявши виконання зобов’язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов’язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов’язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі No 128/891/20-ц (провадження No 61-4560св21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/97077647