24 квітня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52023000000000459 щодо міського голови міста Мукачево Балоги Андрія Вікторовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги), а також Ланьо Михайла Івановича, Саміляка Артура Сергійовича, Филя Сергія Вікторовича, Залужного Віталія Борисовича та Чередниченко Наталії Геннадіївни — за ч.3 ст. 358, ч.2 ст. 364, ч.1,4 ст. 368-4, ч.1 ст. 384 КК України (щодо продажу земельної ділянки, що була у комунальній власності, за заниженою вартістю). У засіданні брали участь обвинувачені (у режимі відеоконференції), їхні захисники, прокурор та головуюча суддя Широка К.Ю.
Про це йдеться у Моніторинг IAC ISHR кримінального провадження Балоги А.В. та інших (від 24 квітня 2026 року).
Основним предметом розгляду стали численні скарги, заперечення та процесуальні клопотання сторони захисту, які стосувалися як дотримання вимог кримінального процесуального законодавства під час досудового розслідування, так і належності окремих процесуальних рішень сторони обвинувачення.
На початку засідання суд розглянув заперечення сторони захисту на ухвалу слідчого судді від 8 квітня 2025 року, якою було продовжено строк дії процесуальних обов’язків, покладених на Саміляка А.С. Захист зазначав, що один із ризиків, покладених в основу відповідного рішення, був обґрунтований обставинами, які, на переконання сторони захисту, на момент продовження запобіжного заходу вже втратили актуальність. При цьому, як стверджувала сторона захисту, інших належних і достатніх підстав для підтвердження існування такого ризику наведено не було.
Надалі суд перейшов до розгляду скарг на бездіяльність слідчого та прокурора, які, за твердженням сторони захисту, полягали у ненаданні повного доступу до матеріалів досудового розслідування. Захисники наголошували, що їм не було відкрито частину матеріалів, зокрема тих, які стосуються затримання та перебування Чередниченко Н.Г. у слідчому ізоляторі на території Федеративної Республіки Німеччина протягом близько десяти місяців. На думку сторони захисту, зазначені матеріали могли мати істотне значення для встановлення фактичних обставин кримінального провадження, однак фактично залишалися прихованими від сторони захисту. У цьому ж контексті адвокати звернули увагу, що у попередніх судових засіданнях прокурор заперечував наявність невідкритих матеріалів та стверджував про надання стороні захисту повного доступу до матеріалів провадження. Водночас після задоволення клопотання про витребування відповідних документів, за твердженням захисту, стало відомо, що сторона обвинувачення була поінформована про затримання Чередниченко Н.Г. Крім того, сторона захисту вказувала, що її клопотання про проведення огляду земельної ділянки залишилося без належного процесуального реагування з боку органу досудового розслідування та прокурора.
Окремо суд розглянув скаргу сторони захисту на бездіяльність детектива, яка, за твердженням захисту, полягала у неналежному повідомленні Чередниченко Н.Г. про зміну раніше повідомленої підозри. У межах цього питання також розглядалися заперечення на ухвалу слідчого судді від 31 липня 2024 року та скарга на постанову про оголошення Чередниченко Н.Г. у національний і міжнародний розшук. Сторона захисту зазначала, що повідомлення про підозру здійснювалося із порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, зокрема шляхом передачі повідомлення третій особі, направлення його на електронну адресу, яка, за твердженням захисту, фактично не використовувалася, а також за адресою реєстрації, яка не відповідала фактичному місцю проживання особи. У зв’язку з цим захист ставив під сумнів належність повідомлення про підозру та правомірність подальших процесуальних рішень, ухвалених на його підставі. Окремо суд розглянув скаргу щодо ненадання Чередниченко Н.Г. можливості належним чином ознайомитися з матеріалами кримінального провадження. Сторона захисту зазначала, що у зв’язку зі здійсненням спеціального досудового розслідування повідомлення про завершення розслідування та надання доступу до матеріалів мали здійснюватися за спеціальною процедурою, яка, на думку захисту, дотримана не була. У зв’язку з цим захист вказував на можливе обмеження права особи на належну реалізацію права на захист.
Додатково адвокатами було подано скаргу на бездіяльність детектива Національного антикорупційного бюро України щодо недотримання вимог щодо належного вручення повідомлення про підозру попри, як стверджувалося, наявність у сторони обвинувачення інформації про місце перебування особи за кордоном. Одночасно захист оскаржив постанови про визначення складу слідчої групи від 6 жовтня 2022 року та 18 березня 2024 року, вказуючи на можливу відсутність у відповідних осіб належних повноважень для здійснення досудового розслідування. Також сторона захисту подала окрему скаргу щодо невідкриття матеріалів досудового розслідування, зокрема постанови про визнання земельної ділянки речовим доказом. За твердженням захисту, у відповідь на звернення щодо ознайомлення з відповідними матеріалами стороні захисту було запропоновано звернутися безпосередньо до власника земельної ділянки, хоча підозрювані на той момент перебували під вартою, що об’єктивно ускладнювало реалізацію такої можливості.
Також суд окремо розглянув скаргу на постанову прокурора про об’єднання матеріалів досудового розслідування від 22 вересня 2023 року. Сторона захисту зазначала, що на момент ухвалення цієї постанови підозрюваних не було встановлено, повідомлення про підозру не вручалося, а також існували сумніви щодо належності підслідності відповідному органу досудового розслідування. З огляду на це захист вважав, що відповідна постанова підлягає скасуванню. Аналогічні за змістом доводи були наведені у скарзі на постанову прокурора від 7 травня 2024 року про визначення підслідності. Також оскаржувалося рішення про об’єднання матеріалів досудового розслідування від 7 травня 2024 року. На думку сторони захисту, на момент його ухвалення також не було належним чином встановлено підозрюваних осіб, а також не наведено достатніх обставин, які б свідчили про можливе вчинення кримінальних правопорушень одними й тими самими особами або в межах єдиного кримінально-правового контексту.
Крім того, сторона захисту подала заперечення на ухвали слідчого судді від 12 серпня 2024 року щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно Залужного В.Б. та Филя С.В., а також на ухвалу від 22 серпня 2024 року про продовження строків досудового розслідування. Захист звертав увагу на хронологію подання відповідних клопотань і строки досудового розслідування, зазначаючи, що на момент розгляду окремих клопотань питання продовження строку досудового розслідування ще не було вирішене. Також сторона захисту висловлювала зауваження щодо порядку розгляду таких клопотань слідчим суддею.
У зв’язку із закінченням відведеного процесуального часу судове засідання було завершено.
З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне звернути увагу на таке:
Щодо належного повідомлення про підозру
Щодо доводів сторони захисту про неналежне повідомлення про підозру, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне наголосити, що вирішальне значення має не лише формальне здійснення відповідної процесуальної дії, а й забезпечення реальної, своєчасної та ефективної поінформованості особи про зміст підозри. Саме це є необхідною передумовою реалізації права на захист та можливості особи належним чином організувати свою правову позицію.
У цьому контексті заслуговують на увагу доводи сторони захисту щодо способу вручення повідомлення про підозру Чередниченко Н.Г., зокрема через третіх осіб, за адресами, які, за твердженням захисту, не відповідали фактичному місцю перебування особи, а також із використанням каналів комунікації, ефективність яких ставиться під сумнів. За умови підтвердження таких обставин вони можуть свідчити про ризик формального, а не реального повідомлення особи про висунуту підозру.
У подібних ситуаціях національний суд має оцінювати не лише формальну відповідність процедури вимогам закону, але й те, чи досягло повідомлення своєї процесуальної мети — фактичного доведення змісту підозри до відома особи та забезпечення їй реальної можливості скористатися процесуальними гарантіями. Якщо повідомлення про підозру фактично не забезпечило особі можливості своєчасно організувати захист, це може ставити під сумнів подальші процесуальні рішення, ухвалені на його підставі.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що обвинувачення має бути доведене до відома особи у спосіб, який дозволяє їй ефективно організувати свій захист, а не лише формально інформує про процесуальний статус (Melandri v. San Marino, п. 44; Nevzlin v. Russia, п. 136-137, Vizgirda v. Slovenia, п. 75). При цьому саме реальна можливість особи розуміти характер і підстави обвинувачення є ключовим елементом справедливого судового розгляду за статтею 6 Конвенції.
Окремого значення набуває і те, що аналогічні сумніви щодо належного інформування Чередниченко Н.Г. вже неодноразово фіксувалися у межах попереднього моніторингу цього кримінального провадження, зокрема щодо вручення повісток, можливості ознайомлення з обвинувальним актом та забезпечення конфіденційної комунікації із захисником. Зокрема:
«На початку засідання було встановлено відсутність обвинуваченої Чередниченко Н.Г. у залі суду. Її захисниця поінформувала суд про неможливість узгодження процесуальної позиції з клієнткою у зв’язку з тим, що остання перебуває за межами України (у Німеччині), а також висловила обґрунтовані сумніви щодо належного повідомлення обвинуваченої про призначене судове засідання. Як зазначено, повістка була надіслана за адресою реєстрації на території України, хоча достеменно відомо, що обвинувачена перебуває за кордоном. У зв’язку з цим сторона захисту наполягала на необхідності відкладення слухання та вжиття заходів для належного інформування підзахисної» (Моніторинг кримінального провадження Чередніченко Н.Г. від 22 липня 2025 року)
«Надалі адвокат Чередніченко Н.Г. повідомила, що досі не мала зв’язку зі своєю підзахисною, не проводила конфіденційного побачення та не узгоджувала правову позицію. Вона вказала на відсутність належного повідомлення обвинуваченої про засідання, а також висловила сумнів щодо факту ознайомлення Чередніченко Н.Г. з обвинувальним актом» (Моніторинг кримінального провадження Чередніченко Н.Г. від 7 серпня 2025 року).
«Крім того, заслуговує на увагу те, що в ухвалі, постановленій за результатами цього судового засідання, суд зобов’язав прокурора вручити обвинуваченій Чередніченко Н.Г. копію обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування. Така позиція суду фактично свідчить про визнання необхідності усунення недоліків у процедурі вручення відповідних документів» (Моніторинг кримінального провадження Чередніченко Н.Г. від 10 лютого 2026 року) .
Важливо також, що в одному з попередніх судових засідань суд окремо зобов’язав прокурора вручити обвинуваченій копію обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, що об’єктивно може свідчити про необхідність усунення недоліків у процедурі повідомлення та відкриття матеріалів.
У сукупності такі обставини можуть вказувати на наявність системних процесуальних ризиків, пов’язаних із належністю інформування особи на різних стадіях кримінального провадження. У цьому контексті особливого значення набуває оцінка того, чи не мали можливі процесуальні недоліки накопичувального ефекту, здатного вплинути на загальну справедливість провадження та ефективність реалізації права на захист.
Щодо доступу до відповідних матеріалів
Щодо доступу до матеріалів досудового розслідування експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне наголосити, що своєчасний, повний та ефективний доступ сторони захисту до матеріалів провадження є однією з базових гарантій права на справедливий судовий розгляд. Саме можливість належного ознайомлення з доказовою базою забезпечує стороні захисту реальну здатність формувати правову позицію, оспорювати доводи обвинувачення та ефективно реалізовувати принцип змагальності.
У цьому контексті заслуговують на увагу доводи сторони захисту щодо можливого обмеження доступу до окремих матеріалів, які, за її позицією, можуть мати значення для встановлення фактичних обставин справи, а також щодо розбіжностей між сторонами у питанні повноти відкриття матеріалів досудового розслідування. Такі обставини потребують своєчасної та належно мотивованої оцінки з боку національного суду, оскільки формальний підхід до цих питань може впливати на дотримання принципів рівності сторін та процесуального балансу.
Недостатній або ускладнений доступ до потенційно релевантних матеріалів здатний створювати ризик процесуальної нерівності та обмежувати можливість ефективного оспорювання доказів сторони обвинувачення. У зв’язку з цим суд має оцінювати не лише сам факт відкриття матеріалів, але й те, чи був такий доступ практичним, своєчасним і достатнім для належної підготовки захисту.
Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що держава повинна забезпечити «справедливий баланс» між сторонами, надаючи кожній із них реальну можливість представляти свою позицію та впливати на результат провадження в умовах рівності процесуальних можливостей (Seksimp Group Srl v. The Republic of Moldova, п. 36). Водночас нерозкриття матеріалів, які можуть бути релевантними для захисту, може становити порушення гарантій статті 6 Конвенції, якщо це позбавляє сторону можливості ефективно заперечувати докази обвинувачення (Souroullas Kay and Zannettos v. Cyprus, п. 77).
Таким чином, визначальне значення має не лише формальне існування процесуальних механізмів доступу до матеріалів, а їх реальна ефективність та здатність забезпечити стороні захисту повноцінну реалізацію процесуальних прав у конкретному кримінальному провадженні.
Щодо обгрунтованості ризиків запобіжного заходу
Щодо обґрунтованості ризиків запобіжного заходу експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на доводи сторони захисту стосовно можливої втрати актуальності окремих ризиків, покладених в основу продовження процесуальних обов’язків щодо Саміляка А.С. Будь-яке продовження процесуальних обмежень потребує актуального, належного та індивідуалізованого обґрунтування, оскільки саме така оцінка є запобіжником від формального або інерційного застосування запобіжних заходів.
ЄСПЛ послідовно наголошує, що обов’язок доведення наявності конкретних і актуальних ризиків покладається саме на державні органи, тоді як посилання на загальні припущення або попередні висновки не може вважатися достатнім обґрунтуванням процесуальних обмежень (Karaca v. Türkiye, п. 135; Yuriy Dmitriyev v. Russia, пп. 79–83). Ці стандарти залишаються релевантними і у випадках, коли тримання під вартою змінюється на заставу із покладенням процесуальних обов’язків, оскільки будь-які обмеження, що істотно впливають на права особи, також потребують переконливого та актуального обґрунтування.
Крім того, окремої уваги заслуговують зафіксовані спостерігачами моніторингової місії IAC ISHRобставини, пов’язані з порядком розгляду скарг сторони захисту. Зокрема, головуюча суддя спочатку самостійно оголошувала зміст скарг, посилаючись на їх однотипність, не надавши належної реакції на позицію захисту щодо необхідності самостійного представлення відповідних доводів. Лише після розгляду частини скарг суд змінив процесуальний підхід та запропонував стороні захисту самостійно їх оголошувати.
Хоча сам по собі такий процесуальний підхід не свідчить автоматично про порушення права на справедливий судовий розгляд, подібні обставини можуть породжувати сумніви щодо повноти реалізації стороною захисту можливості бути належним чином «почутою» судом та ефективно представити власну правову позицію. У цьому контексті особливого значення набуває забезпечення послідовної, передбачуваної та рівної для сторін процедури реалізації процесуальних прав.
Як зазначав ЄСПЛ, право на справедливий судовий розгляд є ефективним лише за умови, що доводи сторін не лише формально заслуховуються, а й реально враховуються судом (Đurić v. Serbia, п. 69). Особливої ваги такі гарантії набувають у провадженнях, які можуть мати для особи істотні правові наслідки (Orhan Şahin v. Türkiye, п. 50).
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR приходять до висновку, що в межах цього кримінального провадження вбачаються ознаки можливого порушення права на захист, гарантованого пунктом 3 статті 6 ЄКПЛ, а також принципу рівності сторін як складової права на справедливий судовий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 ЄКПЛ.
У зв’язку з цим справа рекомендується до подальшого моніторингу.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.