Під час чергового засідання Пленум Верховного Суду затвердив висновок щодо законодавчих ініціатив, які стосуються запровадження орудних (базових) величин для обрахунку суддівської винагороди, ухвалив створити робочі групи для подальшого опрацювання висновків стосовно законопроєктів про визначення складу суду для розгляду справ ВП ВС в апеляційному порядку та функціонування військових судів, а також проголосував за звернення до Конституційного Суду України з низкою конституційних подань.
Про це повідомляє Судова влада.
Пленум Верховного Суду вирішив звернутися до Конституційного Суду України із шістьома поданнями щодо конституційності окремих законодавчих положень.
Так, перше з подань стосується конституційності положень ч. 2 ст. 3 та підпункту 5 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», які уможливлюють справляння судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену в порядку статей 382 і 383 КАС України. Пленум ВС звернув увагу на те, що такі положення суперечать ч. 1 ст. 8, частинам 1 і 2 ст. 55 та ст. 129-1 Конституції України, адже, враховуючи конституційні принципи верховенства права, гарантування судового захисту та права на оскарження, обов’язковості судового рішення, особа, на користь якої ухвалено судове рішення, не повинна сплачувати судовий збір за звернення до суду з вимогою забезпечити виконання судового рішення (встановлення судового контролю), яке набрало законної сили, якщо законом прямо не встановлено обов’язку сплати такого збору.
Звернувся Пленум ВС до КСУ і стосовно конституційності п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 20 березня 2023 року № 2983-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань». Цим пунктом ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в новій редакції: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України». Доповідаючи із цього питання, суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Альберт Єзеров наголосив, що скасування визначення розміру такої допомоги на рівні закону й делегування повноважень з його визначення уряду свідчить про звуження змісту та обсягу чинних соціальних прав і не відповідає положенням Основного Закону України.
Також Пленум ВС виснував про наявність обґрунтованих підстав для звернення до КСУ з поданням стосовно відповідності Конституції України п. 10 ч. 1 ст. 212 СК України. Цей пункт закріплює, що усиновлювачами не можуть бути особи, які були засуджені, зокрема, за кримінальні правопорушення проти громадського порядку та моральності.
Як пояснила суддя ВП ВС Ольга Ступак, імперативна заборона усиновлення дитини особами, які були засуджені за злочини проти громадської безпеки та громадського порядку і судимість яких погашена, без урахування ступеня тяжкості вчиненого злочину суперечить фундаментальним принципам права, зокрема правовій визначеності, пропорційності та індивідуалізації юридичної відповідальності, а також міжнародним стандартам у сфері усиновлення, а відсутність індивідуального оцінювання кожного конкретного випадку фактично унеможливлює реалізацію позитивного обов’язку держави зі створення належних умов для захисту права дитини на сімʼю, що є несумісним із принципами, закріпленими у міжнародно-правових актах та практиці Європейського суду з прав людини. Це дає підстави вважати, що аналізовані норми СК України містять ознаки невідповідності статтям 8, 21, 24 та 51 Конституції України.
Ще одне конституційне подання, яке розглянув Пленум Верховного Суду, охоплює статті 309, 392 КПК України щодо неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про передачу майна (речових доказів) для реалізації, постановленої на підставі п. 2 ч. 6 ст. 100 КПК України в кримінальному провадженні, у якому жодній особі не повідомлено про підозру.
Доповідаючи із цього питання, голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Олександр Марчук зазначив, що надання особі права на апеляційний перегляд ухвали слідчого судді про передачу майна (речових доказів) для реалізації на підставі п. 2 ч. 6 ст. 100 КПК України під час досудового розслідування кримінального провадження, у якому нікому не повідомлено про підозру, є проявом гарантії виконання державою міжнародних зобов’язань зі створення умов із забезпечення кожному дієвого й ефективного юридичного засобу захисту його конституційних прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів, відновлення порушених прав, свобод і інтересів людини, а також додатковим механізмом усунення помилок, допущених слідчим суддею. Тому, на переконання Пленуму ВС, аналізовані статті КПК України мають ознаки невідповідності положенням Основного Закону.
Пленум Верховного Суду ухвалив ще одну постанову про звернення до КСУ з поданням щодо конституційності п. 2 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача». За словами голови Касаційного господарського суду у складі ВС Лариси Рогач надання п. 2 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону зворотної дії в часі суперечить ст. 58 Конституції України, оскільки призводить до порушення принципу фундаментального елемента принципу верховенства права – правової визначеності.
Заслухавши доповідь голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Михайла Смоковича, Пленум ВС також вирішив звернутися до КСУ з поданням щодо конституційності абз. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким установлено розмір прожиткового мінімуму 2102 грн для цілей визначення посадового окладу судді.
На думку Пленуму ВС, вказане положення фактично змінює правове регулювання з питань суддівської винагороди, визначене в Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Тому з урахуванням конституційних принципів законності та правової визначеності, імперативних вимог щодо правового регулювання розміру винагороди судді виключно законом про судоустрій є підстави вважати, що це положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» суперечить нормам статей 6, 8, 130 Конституції України. Також аналізованою нормою фактично встановлено інший (менший) розмір винагороди судді, чим звужено гарантії незалежності суддів, що суперечить приписам ч. 1 ст. 126 Конституції України.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.