Подання працівником заяви про скорочення строку попередження про наступне вивільнення може бути підставою для скорочення цього строку, проте не звільняє роботодавця від обов`язку дотримання ним гарантій при звільненні працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці), зокрема – з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору запропонувати такому працівникові всі вакантні посади, які відповідають його кваліфікації.
Якщо працівник відмовився від усіх запропонованих роботодавцем вакансій, висловлюючи цим своє небажання продовжувати працювати на змінених умовах праці, тоді роботодавець вправі звільнити його з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України до завершення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення.
Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного центру зайнятості про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 07 серпня 2023 року, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року працював на посаді провідного юрисконсульта Харківської районної філії Харківського обласного центру зайнятості.
Наказом від 26 грудня 2022 року начальник відділу по роботі з персоналом зобовязана попередити працівників, зазначених у додатках, посади яких підлягають виведенню, про можливе наступне вивільнення з 26 лютого 2023 року у звязку зі змінами в організації праці Харківської обласної служби зайнятості.
Харківський обласний центр зайнятості наказом від 26 грудня 2022 року припинив Харківську районну філію Харківського обласного центру зайнятості
шляхом ліквідації.
За актом від 27 грудня 2022 року працівники Харківського обласного центру зайнятості засвідчили, що 27 грудня 2022 року ОСОБА_1 запропонували роботу на посаді провідного юрисконсульта Чугуївської філії Харківського обласного
центру зайнятості, однак він від запропонованої роботи відмовився.
13 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав відповідачу заяву, в якій просив скоротити строк попередження про вивільнення у зв`язку зі скороченням штату та звільнити його за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 19 лютого 2023 року.
Наказом від 17 лютого 2023 року Харківський обласний центр зайнятості звільнив ОСОБА_1 з посади у зв`язку зі скороченням штатів, здійснив необхідні виплати при звільненні.
Після звільнення заявник дізнався про існування аналогічних посад юрисконсульта в новоствореній Харківській філії Харківського обласного центру
зайнятості (за його місцем проживання), яких роботодавець йому не пропонував.
Відповідач не заперечив факту існування таких посад, однак зазначив про відсутність обов`язку пропонувати такі посади заявнику, який за власною ініціативою проявив бажання припинити трудові відносини згідно з поданою ним заявою.
Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
У справі, що переглядається, спір виник щодо дотримання роботодавцем гарантій на залишення на роботі працівника, який подав заяву про скорочення
двомісячного строку при вивільненні у зв`язку зі змінами в організації праці.
Метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці з одночасною пропозицією іншої роботи в розумінні статті 49-2 КЗпП України є надання працівникові можливості завчасно визначитися з майбутнім
працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу.
Дотримання двомісячного строку до моменту вивільнення працівника є обов`язковим при звільненні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що призводить до розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця.
Так само працівник може погодитися з неможливістю продовження трудових правовідносин через зміну в організації праці роботодавця, у звязку із чим вправі просити звільнити його з роботи до закінчення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення. Проте така неможливість продовження трудових правовідносин безпосередньо повязана з фактом належного дотримання роботодавцем своїх зобов`язань щодо працевлаштування працівника, тобто пропозицією всіх вакансій (що існували з моменту повідомлення про наступне вивільнення до дня звільнення працівника), які такий працівник може зайняти з урахуванням його кваліфікації.
У свою чергу право на скорочення двомісячного строку попередження працівника про наступне вивільнення не є безумовним, і роботодавець може відмовити в задоволенні такого клопотання працівника. Вказане обумовлено тим, що звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є вимушеною дією роботодавця через неможливість збереження трудових правовідносин і за можливості роботодавця до завершення двомісячного строку запропонувати працівникові роботу, яка відповідатиме його кваліфікації, скоротити вказаний строк можна лише у випадку відмови працівника від зайняття всіх запропонованих йому посад.
Отже, скорочення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення є виправданим при обєктивній безперспективності очікування працівника на подальше працевлаштування або у випадку безальтернативної відмови працівника на продовження трудових правовідносин на змінених умовах праці, тобто коли працівник відмовляється від продовження роботи на будь-яких посадах у звязку зі змінами в організації праці, про що доцільно вказати в його заяві про скорочення строку попередження про наступне вивільнення та звільнення його з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Оскільки скорочення двомісячного строку попередження працівника про наступне вивільнення не позбавляє працівника гарантій, які надані йому у звязку з обставинами змін в організації праці, а дотримання роботодавцем таких гарантій є обовязковим для звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України незалежно від тривалості строку попередження при вивільненні, то роботодавець зобовязаний надати працівникові, який вивільняється, пропозиції всіх вакансій (що відповідають його кваліфікації), які існували в нього з моменту попередження такого працівника про наступне вивільнення до дня його звільнення, з урахуванням при цьому положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у звязку зі змінами в організації виробництва і праці.
Якщо працівник відмовився від усіх запропонованих роботодавцем вакансій,
висловлюючи цим своє небажання продовжувати працювати на змінених умовах праці, тоді роботодавець вправі звільнити його з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України до завершення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення.
За обставинами цієї справи позивач, який був повідомлений про наступне вивільнення, отримав лише одну пропозицію зайняти вакантну посаду в іншій філії в іншій місцевості, від якої відмовився у зв`язку з необхідністю зміни місця
проживання. Після цього позивач подав відповідачу заяву про скорочення строку попередження про наступне вивільнення.
Відповідач, не пропонуючи інших вакансій, задовольнив таку заяву та звільнив позивача з роботи у визначений у заяві строк, не заперечуючи при цьому наявності в нього вакансій, які б могли бути запропоновані позивачу.
Відповідач помилився у правовій природі заяви про скорочення строку повідомлення про наступне вивільнення, яка є проханням працівника зменшити строк вирішення питання щодо його працевлаштування (продовження трудових правовідносин чи їх припинення), та дійшов хибного висновку про відсутність у нього обов`язку запропонувати позивачу всі вакантні посади, які він міг би обійняти з урахуванням його кваліфікації, які існували з моменту повідомлення
працівника про наступне вивільнення до дати розірвання трудового договору.
Оскільки суд першої інстанції помилково виходив з відсутності у відповідача обовязку працевлаштувати позивача у звязку з поданням останнім заяви про
скорочення строку при вивільненні та не встановив дотримання відповідачем
обов`язку з працевлаштування працівника, передбаченого частиною другою статті 40, частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність задоволення касаційної скарги ОСОБА_1,
скасування оскаржених судових рішень та направлення справи на новий розгляд
до місцевого суду.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 28 серпня 2024 року у справі №641/1334/23 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/121571345
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.