Під час вебінару у Вищій школі адвокатури на тему “Правила адвокатської етики в історичній ретроспективі”, Василик Ірина, проректор з організаційно-методичної роботи Вищої школи адвокатури НААУ, юрист, кандидат історичних наук, доцент, керівник науково-методичного Центру досліджень адвокатури і права при НААУ, член Експертної та Науково-консультативної ради при НААУ, розповіла про присягу, етику і відповідальність адвоката за німецькою правовою традицією та про адвокатуру польського зразка.
До наших українських територій адвокатська етика і взагалі адвокатура прийшли з Польщі, а до Польщі – з Німеччини. Тому, саме за німецькою правовою традицією у середині XVI ст., встановлено присягу адвоката перед Богом і судом сумлінно виконувати свій професійний обов’язок, а також правила професійної етики і відповідальність за їх порушення.
Покарання за порушення адвокатом правил етики :
- – безчестя за свідому передача адвокатом конфіденційної інформації опонуючій стороні;
- – відрізання язика за перехід до протилежної сторони під часу процесу;
- – в’язниця за програш справи з причин недбальства адвоката;
- – покарання різками і вигнання з міста – за неявку до суду без поважних причин і без попереднього повідомлення сторін.
Перша згадка про адвокатів (прокураторів) належить львівським актовим книгам ще в 1383 році. Адвоката того часу, за польським зразком, називали прокуратор, умоцований ( моць – свідоцтво).
У польській історіографії зазначено, що у XII ст. у всіх документах уже зазначається чітке слово адвокат.
Законодавство, що регулювало діяльність адвокатури за польським зразком:
- Вислицький Статут або «Велика хартія польської адвокатури», виданий королем Казимиром III у 1347 р., ввів польську адміністративну та судову систему та право жінок брати участь у процесі
- Нешавський Статут 1454р., зобов’язував суд надавати адвоката малозабезпеченим особам
- Судебник Казимира 1468 р., ст. 22 – обов’язок адвоката бути особисто присутнім під час судового процесу
- Конституція 1543р. регулювала діяльність комерційної адвокатури, вводила обов’язкову присягу адвоката: сумлінне виконання своїх професійних обов’язків, заборона братися за відомо несправедливі справи, встановлювати завищений гонорар та подавати позови без відома своїх клієнтів.
Реєстр адвокатів, помічників, вимоги до вступу у професію адвокатури в польський період, а отже і на українській території, здійснювалось:
- Конституцією 1548 р., яка фіксувала адвокатські тарифи.
- Постановою Варшавського сейму 1638 р. створювались дисциплінарні органи адвокатури, з метою підняття етичного рівня адвокатів запроваджувались суворіші методи покарання; підвищувались вимоги до вступу у професію адвоката, містились положення про запобігання корупції та зловживань у стосунках адвокатів і клієнтів.
Покарання адвоката: за змову адвоката з опонуючою стороною – смертна кара (здебільшого відрубування голови).
Покарання клієнта: За незаконні дії клієнт карався грошовим штрафом на користь адвоката.
- – Конституція 1726 р. – надала статус «агентів» і право помічникам і стажистам представляти інтереси клієнтів в судах.
- – Конституція 1766 р. формувала реєстри помічників адвокатів («аплікантів», «агентів») з метою надання їм належної фахової підготовки;
- – Сеймова Конституція від 1768 року закріплювала обов’язок вести реєстр адвокатів при судах.
Великою віхою, яка сприяла розвитку адвокатури, і адвокатура мала великі привілеї, було становище адвокатів за Литовськими Статутами (ХVІ — ХVІІ ст.)
У І Литовському Статуті (1529 р.) вказуються терміни «заступництво у речах» і «приятель», Так називали адвокатів.
Сеймова Конституція від 1543 р., поділяла адвокатів на платних і тих, які надавали правову допомогу безоплатно, представляючи у суді інтереси друзів, родичів чи працедавців. Адвокатів – контрактників приводили до присяги, тому зафіксовані поодинокі випадки промов адвокатів на судах.
Адвокати того часу найбільше брали участь у вирішенні майнових справ, а також у вирішенні суперечок за землю.
За І ЛС (1529 р.), Розділ ХІІІ «Про прокураторів» були вимоги до адвоката:
- шляхтич і простолюдин,
- чужоземець тільки у справах про приниження честі.
- недопущення фальсифікації документів клієнта, що подавалися до суду
- Основна вимога до адвоката – особиста присутність на судовому засіданні.
Єдиною причиною, через яку адвокат міг не з’явитися до суду, була тяжка хвороба. Проте після одужання адвокат повинен був засвідчити про її реальність перед судом під присягою і мати, бажано двох, свідків хвороби.
За ІІ Литовським Статутом (1566 р.,) надавалось право захисту у справах про нерухомість, кримінальні справи. Адвокати були приватні і державні. Клієнт перед судом особисто засвідчував передання справи адвокатові.
За ІІ ЛС (1566р.) адвокатів називали «речник», «умоцований», «поручник»
Стаття 36 ІІ ЛС (1566 р.) передбачала без присутності клієнта не проводити жодних фінансових операцій. Була введена письмова довіреність клієнта.
Також була смертна кара, яка мала назву «на горло» за:
- передачу іншій cтороні документів свого клієнта
- зраду клієнта (використання печатки клієнта на користь особи, що хотіла спричинити шкоду підзахисному адвоката)
Найвища міра покарання – спалення на вогнищі, – за підробку доручень.
За ІІІ ЛС (1588 р.):
- займатись адвокатською. діяльністю заборонялося суддям, підсудкам, писарями, духовним особам.
- кримінальна відповідальність, якщо адвокат умисно своїми діями завдав шкоди підзахисному — 4 тижні тюремного ув’язнення
- затверджувалося право людей «убогих», вдів та сиріт на безкоштовне отримання правової допомоги від держави;
- полегшено умови вступу у професію іноземцям
Традиції, які діють досі:
- правила адвокатської етики
- процедура участі адвоката у судових засіданнях
- обмеження на здійснення адвокатської діяльності.
Такий стан адвокатури, законодавчо закріплений Литовськими статутами, існував протягом перебування українських земель під юрисдикцією Речі Посполитої та в козацькій Україні, тобто до XVIII ст.