26 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у справі No822/1185/17 (провадження NoК/9901/36054/18) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Борг Хіко Україна» до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Платник податків звернувся з позовом про визнання незаконними дій Національного банку України щодо непідтвердження заявки на купівлю іноземної валюти або банківських металів, перерахування на користь нерезидента з метою виконання умов договору про відступлення права вимоги до кредитної угоди. Рішення контролюючого органу було вмотивовано тим, що на вимогу контролюючого органу обслуговуючим банком було подано інформацію щодо кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) іншого нерезидента (нового кредитора згідно з договором відступлення права вимоги до кредитної угоди), але під час аналізу наданої інформації контролюючим органом було встановлено, що подана інформація щодо номінальних власників такого нерезидента не містила інформацію стосовно кінцевих бенефіціарних власників (контролерів).
Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 29 травня 2017 року частково задовольнив адміністративний позов. Суд першої інстанції дійшов висновку, що при декларуванні митної вартості товарів за митними деклараціями, платником податків не включено до митної вартості товарів суми витрат на транспортування товарів, оскільки в рахунках-фактурах та в актах виконаних робіт окремим рядком відсутнє розмежування до та після перетину митного кордону України, а в рахунках-фактурах експедитором не розподілені витрати на транспортно-експедиційні послуги, понесені до та після перетину митного кордону України, які мають включатись у повному обсязі до митної вартості оцінюваних товарів.
Вінницький апеляційний адміністративний суд задовольнив апеляційну скаргу, скасував рішення першої інстанції та прийняв нову постанову, якою повністю задовольнив адміністративний позов. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що положеннями митного законодавства не визначено, які саме транспортні документи має подавати декларант на підтвердження транспортних витрат, а тому довідка про транспортні витрати може слугувати допустимим доказом на підтвердження розміру витрат на перевезення товарів.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Митне оформлення товарів, які надходять на адресу платника податків здійснюється у формі електронного декларування з використанням електронної митної декларації, засвідченої електронним цифровим підписом, та інших електронних документів або реквізитів у встановлених законом випадках.
Митна декларація та інші документи, подання яких органам доходів і зборів передбачено Митним кодексом України, оформлені на паперовому носії та у вигляді електронних документів, мають однакову юридичну силу. Чинним законодавством не передбачено надання будь-яких інших документів для підтвердження країни походження товару, крім тих, що передбачені статтею 43 Митного кодексу України та пунктом6.1 Правил визначення країни походження товарів, зокрема документів, які підтверджують виконання критерію достатньої обробки/переробки.
Недоведеність контролюючим органом правопорушень обумовлює протиправність збільшення грошового зобов’язання з антидемпінгового мита на товари та з податку на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб’єктами господарювання, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій з цих податків.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі No822/1185/17 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/80126844.