Про надання правничої допомоги у провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством розповіла заслужений юрист України, адвокат, доктор юридичних наук, професор, член НКР при ВС, член Ради комітету з питань кримінального права та процесу НААУ Ірина Гловюк під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками надання правничої допомоги у провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством, а саме:
- 1. Розуміння домашнього насильства. Домашнє насильство та конфлікт.
- 2. Підходи, орієнтовані на постраждалих.
- 3. Стаття 126-1 КК України: судове тлумачення.
- 4. Доказування за ст. 126-1 КК України.
- 5. Застосування обмежувальних заходів за КПК України.
- 6. Застосування обмежувальних заходів за КК України.
У рамках характеристики кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством акцентовано на наступному:
1. Розуміння домашнього насильства. Домашнє насильство та конфлікт
Домашнє насильство визначається через нормативне, міжнародне та кримінально-правове розуміння.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»: домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються:
- у сім’ї,
- у межах місця проживання,
- між родичами,
- між колишнім або теперішнім подружжям,
- між особами, які проживали або проживають однією сім’єю,
незалежно від факту спільного проживання кривдника та постраждалої особи, а також погрози вчинення таких діянь.
Стамбульська конвенція та Директива ЄС 2024/1385 також розглядають домашнє насильство як усі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства в сім’ї чи між партнерами, незалежно від спільного проживання або наявності юридичних родинних зв’язків.
Відмежування домашнього насильства від конфлікту:
Наголошується на принциповій різниці між конфліктом і домашнім насильством.
Чотири ключові ознаки насильства:
- Умисний характер дій кривдника (свідоме підкорення волі потерпілої особи);
- Заподіяння фізичної або психологічної шкоди;
- Порушення прав і свобод людини;
- Асиметрія сил (фізична, психологічна, економічна, владна перевага кривдника).
У конфлікті ж сили сторін є відносно рівними.
Судова практика:
- Верховний Суд наголосив, що сам факт конфліктної ситуації не може свідчити про наявність домашнього насильства (практика за ст. 173-2 КУпАП).
- ККС ВС у справі щодо віктимної поведінки потерпілої підкреслив, що контроль приватного життя та економічний тиск можуть становити домашнє насильство, а концепція «провокації» є неприйнятною.
- ЄСПЛ у справі «Івашків проти України» визнав дискримінаційним підхід суду, який фактично поклав відповідальність за насильство на жертву, що є проявом віктимблеймінгу.
2. Підходи, орієнтовані на постраждалих
Підхід, орієнтований на постраждалих, означає пріоритет прав, потреб і побажань постраждалої особи, ставлення до неї з гідністю та повагою, а також уникнення повторної травматизації.
Основні принципи:
- недопущення ретравматизації;
- належна комунікація;
- спеціальні правила збирання доказів;
- гендерно чутливий підхід;
- мінімізація процесуальних контактів з кривдником;
- конфіденційність;
- оцінка та управління ризиками;
- забезпечення права бути почутим;
- увага до дітей – свідків насильства.
Ключові права постраждалої особи:
- право на безпеку (фізичну, психологічну, емоційну);
- право на конфіденційність;
- право на гідність і самовизначення;
- відсутність дискримінації;
- урахування найкращих інтересів дитини.
3. Стаття 126-1 КК України: судове тлумачення
ККС ВС визначив, що систематичність означає:
- вчинення насильства не менше трьох разів;
- злочин вважається закінченим з моменту третього акту, якщо настав хоча б один із передбачених наслідків;
- документування перших двох випадків не є обов’язковим, але має значення для доказування.
(Постанова ККС ВС у справі № 583/3295/19).
Non bis in idem:
Адміністративна відповідальність за ст. 173-2 КУпАП не виключає кримінальної відповідальності за ст. 126-1 КК України, оскільки шкода, характерна для адміністративного правопорушення, не охоплює наслідки кримінального складу.
Судова практика:
- ОП ККС ВС від 12.02.2020 у справі № 453/225/19 – визначено поняття «злочин, пов’язаний із домашнім насильством», що унеможливлює закриття провадження у зв’язку з відмовою від обвинувачення.
- Систему насильства можуть утворювати як однотипні, так і комбіновані форми (фізичне + психологічне + економічне).
4. Доказування за ст. 126-1 КК України
Доказування ґрунтується на підтвердженні:
- систематичності;
- форми насильства;
- наслідків для потерпілої особи.
Докази (на прикладі економічного насильства):
- протоколи про адміністративні правопорушення;
- постанови судів;
- протоколи огляду місця події;
- фототаблиці;
- документи про вартість знищеного або пошкодженого майна;
- документи про матеріальний стан потерпілої;
- показання потерпілої;
- показання свідків.
5. Застосування обмежувальних заходів за КПК України
У межах кримінального провадження обмежувальні заходи застосовуються з метою:
- забезпечення безпеки постраждалої особи;
- недопущення повторного насильства.
Процесуальні механізми:
- обов’язкове застосування ч. 6 ст. 194 КПК України;
- оцінка ризиків (у тому числі ризику летальності);
- мінімізація контактів з підозрюваним;
- допит у безпечному середовищі;
- відеоконференції;
- допит за ст. 225 КПК України;
- застосування заходів безпеки;
- закриті судові засідання;
- залучення психолога.
6. Застосування обмежувальних заходів за КК України
Обмежувальні заходи у кримінальному праві мають спеціальну правову природу та застосовуються відповідно до статті 91-1 КК України.
Обмежувальні заходи:
- не є видом кримінального покарання;
- не мають карального характеру;
- мають превентивну та захисну мету;
- спрямовані на захист постраждалої особи від повторного насильства;
- застосовуються з урахуванням ризиків продовження або ескалації домашнього насильства.
Основна мета їх застосування – припинення домашнього насильства та недопущення його повторення, а також забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до ст. 91-1 КК України, суд має право застосувати обмежувальні заходи, якщо:
- особа вчинила кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством;
- суд призначає покарання, не пов’язане з позбавленням волі;
- або особу звільнено від кримінальної відповідальності чи від покарання.
Закон не обмежує застосування обмежувальних заходів виключно випадками засудження за ст. 126-1 КК України.
Позиція Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, згідно з якою:
- якщо в обвинувальному акті не зазначено, що кримінальне правопорушення пов’язане з домашнім насильством,
- і не інкриміновано обтяжуючі обставини, передбачені п. 6 або 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України, суд не має підстав застосовувати обмежувальні заходи за ст. 91-1 КК України.
Водночас, якщо в обвинувальному акті прямо зазначено відповідні обтяжуючі обставини, це є достатньою підставою для застосування обмежувальних заходів, навіть якщо обвинувачення пред’явлено не за ст. 126-1 КК України.
Коли обмежувальні заходи застосовувалися:
- у провадженнях за ч. 1 ст. 125 КК України, якщо злочин вчинено щодо особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах;
- у провадженнях за ст. 125 та ст. 122 КК України, якщо злочин вчинено щодо колишнього подружжя або у присутності дитини.
У цих випадках суди визнали кримінальні правопорушення пов’язаними з домашнім насильством та застосували обмежувальні заходи відповідно до ст. 91-1 КК України.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.