Практичним досвідом підготовки та мотивування судових рішень поділився суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді під час висвітлення теми «Нетипові підходи в аргументації судових рішень: вплив загальної теорії права на національну практику».
Про це повідомляє Судова влада.
Він розповів, як змінювалися його підходи до юридичного аналізу, структурування судових рішень і використання доктринальних джерел у практиці. На переконання судді, теорія права впливає на практику так само, як судова практика сприяє розвитку науки, а складні правові ідеї мають бути викладені настільки просто, наскільки це можливо без втрати їхнього змісту.
Можливості застосування доктрини Павло Пархоменко проілюстрував прикладами з власної практики та рішень міжнародних судів. Зокрема, він звернувся до окремої думки судді Міжнародного суду ООН у справі «Німеччина проти Італії» щодо юрисдикційного імунітету, у якій правова позиція була обґрунтована через історію розвитку відповідної концепції, праці філософів і науковців. Звернення до доктринальних джерел стало корисним і під час розгляду справи про незаконне видобування корисних копалин, оскільки закон не містив достатнього визначення відповідного діяння, а від його тлумачення залежала наявність складу кримінального правопорушення.
Значну частину лекції суддя присвятив стандартам доказування, які тривалий час не були характерними для української правової традиції. Він розмежував стандарт доведення поза розумним сумнівом, закріплений у кримінальному процесі, та баланс вірогідностей, властивий змагальному цивільному процесу. За словами Павла Пархоменка, баланс вірогідностей передбачає зіставлення доказів сторін і вважається дотриманим, якщо встановлення певного факту є більш імовірним, ніж його відсутність. Також ішлося про походження та межі застосування доктрини «плодів отруєного дерева», доктрину незалежного джерела й необхідність обережно переносити підходи кримінального процесу на інші види судочинства.
Розкриваючи методи тлумачення права, Павло Пархоменко зупинився на філологічному, логічному, системному, історико-цільовому й телеологічному підходах, а також на можливості еволюційного тлумачення в умовах зміни суспільних відносин. Практичне значення цільового підходу він продемонстрував на прикладі відповідальності батьків за невиконання обов’язків щодо дітей, коли буквальне розмежування понять «малолітня» та «неповнолітня» особа могло призвести до результату, що не відповідав призначенню норми. Окремо суддя розповів про тест на пропорційність, пошук європейського консенсусу та використання практики ЄСПЛ, наголосивши, що посилання на неї мають бути релевантними конкретному праву, гарантованому Конвенцією, і фактичним обставинам справи.
Не менш важливими для якості судового рішення Павло Пархоменко назвав чітку структуру, лаконічність і зрозумілу мову. Він застеріг від перевантаження текстів надмірною кількістю цитат і посилань, за якими губиться основна думка суду. Водночас у доречних випадках мотивацію можуть посилювати звернення до філософських, історичних чи літературних джерел. Такі прийоми суддя застосовував, зокрема, у справах щодо звільнення педагогічного працівника, провокації злочину та позбавлення батьківських прав, використовуючи їх не для оздоблення тексту, а для точнішого розкриття змісту правової проблеми й цінностей, яких стосувався спір.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.