Адвокат, член Ради Комітету з сімейного права НААУ, Анжеліка Архіпова провела у Вищій школі адвокатури НААУ вебінар на тему: «Адвокат з розлучень. Розлучення з іноземцем», що продовжує серію тематичних модулів в рамках спеціалізованого курсу «АДВОКАТ З РОЗЛУЧЕНЬ».
У сучасному глобалізованому світі укладення шлюбу між іноземцями є звичайним явищем. Беручи до уваги закріплений у Конституції України курс на євроінтеграцію, діючий безвізовий режим із країнами Європейського Союзу та прагнення нашої країни стати його членом, можна прогнозувати лише зростання у майбутньому кількості шлюбів між українцями з громадянами інших країн.
Значний вплив на кількість таких шлюбів з іноземним елементом матиме вимушене перебування українців у європейських країнах, пов’язане із повномасштабним військовим вторгненням російської федерації, оскільки не всі з наших громадян повернуться до України, а деякі з них створюватимуть сім’ї за кордоном.
Утім, часом шлюби завершуються розлученням, унаслідок чого перед колишнім подружжям постає ряд практичних правових питань. Саме на таких проблемних аспектах у ході вебінару зупинила свою увагу Анжеліка Архіпова.
Варто зауважити, що Сімейний кодекс України не містить ані окремого визначення, ані норм, які б урегульовували укладення або розірвання шлюбу з іноземним елементом.
У зв’язку з цим іншим важливим нормативно-правовим актом є Закон України «Про міжнародне приватне право», який містить поняття іноземного елемента.
Іноземний елемент – ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
- об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави
Принагідно зазначити, що приватноправові сімейні відносини з іноземним елементом регулюються двома способами:
– відсиланням до відповідного законодавства країни, за яким потрібно розв’язувати спір,
– ратифікацією країною відповідних міжнародно-правових договорів (конвенцій) із певних питань приватного права, уніфікацією його матеріальних норм (матеріально-правовий спосіб).
Лектор наголошує, що під час визначення підсудності справи про розірвання шлюбу з іноземним елементом, необхідно встановити, чи укладений між державами дво- чи багатосторонній міжнародний договір (угода) про правову допомогу у цивільних справах.
Такі договори можуть врегульовувати не лише особисті і майнові стосунки подружжя, а й визначати, орган якої держави є компетентним при розгляді справ про розірвання шлюбу. Наприклад, між Україною та Польщею укладений двосторонній Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993 року.
У випадку, якщо відповідний міжнародний договір відсутній, застосуванню підлягають колізійні норми Закону України «Про міжнародне приватне право». Аналіз ст. 60 ЗУ «Про міжнародне приватне право» дає підстави для висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив’язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу:
1) спільний особистий закон подружжя (lex patrie);
2) закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii);
3) право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв’язок іншим чином (proper law);
4) закон, обраний подружжям (lex voluntatis).
Під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.
У випадку розірвання шлюбу постає питання щодо поділу спільного майна подружжя на території іноземної держави. Анжеліка Архіпова зазначає, що перш за все, потрібно визначити, за правом якої держави має здійснюватися поділ майна колишнього подружжя із іноземним елементом. Для цього, як і у випадку зі встановленням підсудності спору, необхідно встановити, чи укладений відповідний дво- чи багатосторонній договір про правову допомогу у цивільних справах. Наприклад, принаймні поки що Україною ратифікована Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Іншими державами-учасницями цієї Конвенції є, зокрема, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, РФ, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан. Згідно положень Конвенції, суди країн-учасниць уповноважені розглядати справи про поділ рухомого майна, яке знаходиться на території інших держав.
У той же час, щодо поділу нерухомого майна встановлюється виключна підсудність та застосовується право тієї держави, на території якої знаходиться відповідне майно. Відтак, справа про поділ нерухомого майна на території, наприклад, Вірменії, має розглядатися виключно вірменським судом.
Правило виключної підсудності щодо нерухомого майна є загальним, справи про його поділ не можуть розглядатися судами іноземних держав. На відміну від нерухомого майна, рухоме (автомобілі, яхти, картини, антикваріат тощо) можна ділити в Україні, як правило, незалежно від того, де саме знаходитися це майно. Крім того, Україною укладені двосторонні договори про правову допомогу у цивільних справах з різними країнами. Наприклад, між Україною та Польщею укладений двосторонній Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах.
Якщо ж відповідний міжнародний договір відсутній, застосуванню підлягають колізійні норми ЗУ «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 61 ЗУ «Про міжнародне приватне право» подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.
Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності – правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого – правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв’язок іншим чином.