Річний преклюзивний строк на апеляційне оскарження судового рішення, встановлений частиною другою статті 299 Кодексом адміністративного судочинства України, не починає свій перебіг заново та не поновлюється для правонаступника субєкта владних повноважень, який був стороною у справі, у зв’язку із фактом (датою) виникнення правонаступництва. Тобто, правонаступник набуває право на апеляційне оскарження судового рішення лише в межах того річного строку, який розпочався з дня складення повного тексту відповідного судового рішення для суб’єкта владних повноважень, що вибув зі складу учасників справи, і не сплив на момент звернення правонаступника з апеляційною скаргою. Обставина, коли саме правонаступник фактично дізнався про існування оскаржуваного судового рішення (якщо це сталося після спливу річного преклюзивного строку, обчисленого від дати складення повного судового рішення для суб’єкта владних повноважень, що вибув зі складу учасників справи), не є підставою для зміни порядку обчислення цього строку. Зазначене обумовлено преклюзивним характером зазначеного строку, спрямованим на забезпечення правової визначеності та остаточності судових рішень у публічно-правових спорах за участю суб’єктів владних повноважень.
03 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Полтавської міської ради на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 2-а-538/09 за позовом Державного дослідного господарства «Тахтаулово» інституту свинарства ім. О. В. Квасницького Української академії аграрних наук до Тахтаулівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, треті особи: Українська академія аграрних наук, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району» про скасування рішення сільської ради про прийняття у комунальну власність нежитлового будинку та оформлення прав власності та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Постановою Полтавського районного суду від 22 жовтня 2009 року та додатковою постановою цього ж суду від 14 березня 2016 року визнано неправомірним і скасовано рішення Тахтаулівської сільської ради від 11 липня 2008 року в частині прийняття в комунальну власність адміністративного корпусу та столової, а також визнано недійсним свідоцтво про право власності в частині реєстрації за Тахтаулівською сільською радою вказаних нежитлових приміщень. у листопаді 2024 року Полтавська міська рада подала апеляційні скарги на зазначені вище постанови Полтавського районного суду Полтавської області.
Суд апеляційної інстанції у відкрив апеляційне провадження у справі, а згодом закрив його на тій підставі, що судові рішення Полтавського районного суду не стосуються прав чи обов’язків Полтавської міської ради, яка стала правонаступником Тахтаулівської сільської ради лише у 2021 році та не зверталася до суду у цій справі із заявою про заміну сторони у справі правонаступником.
Міська рада могла дізнатися про спірні обставини під час затвердження передавального акта майна сільської ради у 2021 році.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Верховний Суд вказав, що у справі, що розглядається, Тахтаулівська сільська рада припинила існування шляхом реорганізації (приєднання) до Полтавської міської ради. в такому разі міська рада не має доводити, що оскаржуваними рішеннями суду першої інстанції зачіпаються її права чи інтереси, оскільки набула всіх прав і обов’язків сільської ради, включаючи процесуальні права у цій справі.
Апеляційний адміністративний суд, закриваючи апеляційне провадження помилково вважав, що міська рада не має права на апеляційне оскарження, оскільки не була стороною у справі на етапі розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги спеціальні норми статті 8 Закону України від 05 лютого 2015 року № 157-VIII «Про добровільне об’єднання територіальних
громад» та підпункту 9 пункту 6-1 розділу V Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», які підтверджують правонаступництво міської ради щодо всіх прав і обов’язків сільської ради, та не врахував норм статей 52, 293 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), які надають правонаступнику право оскаржувати в апеляційному порядку рішення, ухвалене щодо сільської ради, за дотримання вимог КАС України
щодо форми апеляційної скарги та наявності підстав для поновлення строку подання апеляційної скарги.
Водночас, правонаступництво сторони у справі не звільняє від обовязку дотримання процесуальних строків. Правонаступник (суб’єкт владних повноважень) набуває усіх процесуальних прав і обов’язків сторони, яку він замінює, у тому числі права на апеляційне оскарження. Суд зазначив, що річний преклюзивний строк на апеляційне оскарження судового рішення, встановлений частиною другою статті 299 КАС України, не починає свій перебіг заново та не поновлюється для правонаступника субєкта владних повноважень, який був стороною у справі, у звязку із фактом (датою) виникнення правонаступництва. Тобто, правонаступник набуває право на апеляційне оскарження судового рішення лише в межах того річного строку, який розпочався з дня складення повного тексту відповідного судового рішення для субєкта владних повноважень,
що вибув зі складу учасників справи, і не сплив на момент звернення правонаступника з апеляційною скаргою. Обставина, коли саме правонаступник фактично дізнався про існування оскаржуваного судового рішення (якщо це сталося після спливу річного преклюзивного строку, обчисленого від дати складення повного судового рішення для субєкта владних повноважень, що вибув зі складу учасників справи), не є підставою для зміни порядку обчислення цього строку. Зазначене обумовлено преклюзивним характером зазначеного строку, спрямованим на забезпечення правової визначеності та остаточності судових рішень у публічно-правових спорах за участю субєктів владних повноважень.
Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційне провадження було відкрито помилково, а тому ухвала суду апеляційної інстанції про його закриття є по суті правильною та не підлягає скасуванню.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 03 червня 2025 року у справі № 2-а-538/09 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/127846625
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.