Про підставу для поновлення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення

Статтею 34 Закону України від 2 червня 2016 року No 1404-VIII «Про виконавче провадження» визначено обов’язок виконавця зупинити вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. Статтею 35 Закону No 1404-VIII передбачено, що виконавець зупиняє здійснення виконавчих дій до розгляду питання по суті. Отже, законодавець установив чітку підставу для поновлення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення, а сааме – розгляд справи по суті.

28 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі No 160/9390/20 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії приватних виконавців, Державного підприємства «НАІС» про визнання дій протиправними та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 , приватний виконавець) звернулась до суду із позовом до Міністерства юстиції України (далі – Мін’юст, Міністерство), Дисциплінарної комісії приватних виконавців (далі – Дисциплінарна комісія),
Державного підприємства «НАІС» (далі – ДП «НАІС», Підприємство), в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії, оформлене протоколом No34 засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 10 липня 2020 року, щодо застосування до неї як приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на 1 (один) місяць (далі – Рішення No34); визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України No1927/7 від 27 липня 2020 року «Про застосування до приватного виконавця ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення», яким уведено в дію Рішення No34; зобов’язати ДП НАІС виключити з Єдиного реєстру приватних виконавців України запис про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 строком на один місяць, внесеного на підставі Рішення No34, введеного в дію наказом Міністерства юстиції України від 10 липня 2020 року No1927/7 від 27 липня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказала, що Рішення No34 є беззмістовним та немотивованим, оскільки ґрунтується на неповному дослідженні обставин справи. На думку позивачки оскаржуваний наказ прийнято Мін’юстом із порушенням вимог пункту 2 частини другої статті 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», вказаний орган наділений повноваженнями здійснення контролю за діяльністю приватного виконавця на підставі письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця, однак, тих, які не стосуються процесу виконання судового рішення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року, залишеного без змін постановою Третього апеляційного
адміністративного суду від 07 квітня 2021 року, в задоволенні позовних вимог
відмовлено з тих підстав, що рішення Дисциплінарної комісії, оформлене протоколом No34, містить належну мотивацію щодо його прийняття, в ньому вказано, що допущені приватним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження порушення, зокрема щодо своєчасного не скасування заходів примусового виконання, призвели до обмеження здійснення (реалізації) особою (боржником) права власності.

Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Предметом спору у даній справі є рішення Дисциплінарної комісії та Мін’юсту про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності у формі зупинення його діяльності на 1 місяць.

Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли
висновку про наявність підстав для застосування дисциплінарного стягнення до приватного виконавця та законність оскаржуваних рішень Дисциплінарної комісії та Міністерства.

Відповідно до приписів Законів No1403-VIII та No1404-VIII приватний виконавець
зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень виключно у спосіб та в порядку, встановленому законодавством. Контроль за дотриманням
приватними виконавцями вимог законодавства здійснює Дисциплінарна комісія
приватних виконавців та Міністерство юстиції України. Неналежне здійснення
приватним виконавцем своїх обов’язків є підставою притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Однією із підстав для відкриття касаційного провадження позивачка вказала
відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини
першої статті 37 Закону No1404-VIII. Згідно із вказаною нормою виконавчий документ повертається стягувачу у разі подання ним відповідної заяви.

Статтею 34 Закону No1404-VIII визначено обов’язок виконавця зупинити
вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. У свою чергу, статтею 35 Закону No1404-VIII передбачено, що виконавець зупиняє здійснення виконавчих дій до розгляду питання по суті. Отже, законодавець встановив чітку підставу для поновлення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення, а саме – розгляд справи по суті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне виконавче провадження
зупинено приватним виконавцем відповідно до ухвали Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі No904/1806/19 до закінчення розгляду цієї справи
судом касаційної інстанції. Проте, ОСОБА_1 винесена постанова про поновлення
виконавчого провадження за відсутності доказів отримання відомостей про розгляд вказаної справи.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у приватного
виконавця законних підстав для здійснення виконавчих дій (повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону No1404-VIII) під час зупинення виконавчого провадження та не настання підстав для його поновлення відповідно до вимог статті 35 Закону No1404-VIII.

Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вказані дії
позивачки призвели до негативних наслідків для боржника за виконавчим
провадженням, оскільки в подальшому стали підставою для пред’явлення приватним виконавцем ОСОБА_1 приватному виконавцю ОСОБА_2 до виконання постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 06 лютого 2020 року у ВП No61191292 на суму 1148906,69 грн, за якою було відкрито інше ВП No61513550 та вжито заходів примусового виконання цієї постанови. Окрім того, приватним виконавцем було допущено порушення строку внесення відомостей до автоматизованої системи виконавчого провадження. Згідно із вимогами пункту 3 розділу ІV Положення No2432/5 відомості про проведення виконавчих дій вносяться до автоматизованої системи виконавчого провадження одночасно із виготовленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча дія, або одночасно з виготовленням документа, яким оформлюється проведення виконавчої дії. У разі здійснення виконавчої дії за межами органу виконавчої служби (офісу приватного виконавця) відомості про таку дію вносяться до системи не пізніше наступного робочого дня після її проведення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка постанову про зняття
арешту з коштів боржника від 10 березня 2020 року у ВП No61191292 внесла до системи 28 березня 2020 року, тобто із порушенням строків, встановлених
законодавством. Вказані дії приватного виконавця також призвели до негативних наслідків для боржника, оскільки протиправно обмежили його право
на розпорядження власністю.

Верховний Суд також погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо
порушення приватним виконавцем частини шостої статті 48 Закону No1404-VIII в частині розміру та обсягу майна боржника, на яке звертається стягнення. Враховуючи наявність трьох діючих постанов приватного виконавця ОСОБА_1 про арешт коштів та майна боржника у спірному виконавчому провадженні від 06 лютого 2020 року, від 10 лютого 2020 року, від 12 лютого 2020 року, позивачкою звернуто стягнення на грошові кошти та майно у розмірі, що перевищує обсяг вимог за рішенням господарського суду, що, у свою чергу, свідчить про порушення нею вимог статей 2, 18, 48 Закону No1404-VIII.

У постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року (справа No140/2740/19)
вказано, що приватний виконавець може бути притягнутий до дисциплінарної
відповідальності протягом двох років з дня вчинення дисциплінарного проступку. Водночас в межах цього строку є ще один строк, протягом якого приватного виконавця може бути притягнуто до відповідальності – два місяці, відлік якого починається із дня виявлення дисциплінарного проступку. Днем виявлення такого проступку є складання довідки про результати перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що довідка про результати перевірки ОСОБА_1
складена 18 травня 2020 року, подання розглянуто Дисциплінарною комісією 10
липня 2020 року, тобто в межах двомісячного строку, визначеного частиною
першою статті 40 Закону No1403-VIII.

Враховуючи наведене колегія суддів Верховного Суду вказала про обґрунтованість висновку судів попередніх інстанцій щодо наявності права
учасників виконавчого провадження на звернення до Міністерства зі скаргами на дії приватних виконавців, оскільки це право передбачено статтею 34 Закону No1403-VIII.

В даному випадку здійснюється контроль за діяльністю виконавця спеціально
уповноваженими органами – Дисциплінарною комісією та Мін’юстом.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі No 160/9390/20 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105466041
.